Розвиток мовлення. Письмовий стислий переказ тексту художнього стилю
Це була виняткова нічна операція. Тунель у каменоломнях, вузькоколійка з іржавими вагонетками, стара, закинута штольня, в якій солдати щось мали знайти. Вони не знали, що там заховано, ніхто не знав таємниць тієї замурованої штольні, до якої бійці вступили темної ночі,  озброївшись заздалегідь ліхтариками.
Похмура тьма, сирість, грязюка, пліснява. Мов печерні люди, сторожкі, нашорошені від довкружної загадковості, недовірливо занурювались бійці у темряву, і ніхто не знав, що мали вони відкрити в цьому пеклі підземелля, в нутровищі гори. Може, тут склад якоїсь загадкової зброї, можливо, все тут заміновані ось-ось гримне вибух від найменшого необережного  доторку?
Солдати рухалися в крайній напрузі нервів, аж доки у скупому світлі чийогось ліхтарика тьмаво зблиснуло золото музейної  ліпленої рами... Рукавом гімнастерки сержант протер вкрите пилюкою давнє полотно, і перед бійцями, ніби з ілюзії, виникла...
До невпізнання змінилися враз серйозні солдатські обличчя, що їх ніби торкнулось неземне світло... Тієї  ночі — вже в розташуванні батальйону - вони мовчазно стояли на варті довкруг полотна, довкруг сяйва, що тихо линуло до них звідти, де босонога висока жінка легкою ходою йде з немовлям по хмарах...
Навіки могла зникнути, в пітьмі штольні зітліти,  згнити, а сталося інакше, її врятовано. І світло краси струмувало на кожного бійця, входило у його духовне єство, коли несли на чиємусь плащ-наметі чудом віднайдену, чудом врятовану Мадонну. І коли хтось з бійців у ті дні дивився на небо, на легкі хмарини, що пливли у високостях, то й там йому малювалося, як вона йде, босонога, по хмарах з італійським своїм дитям на руках, видобувшись із темряви сирої й похмурої штольні, йде у вічних сяйвах просто кожному з  них навстріч (За О. Гончаром; 260 сл.).
Я НЕ ЗНАЮ КАК СДЕЛАТЬ ЭТОТ СТИСЛИЙ ПЕРЕКАЗ❤️