Українська мова багата на прикметники. Найкраще підбирати віші. В них можна легко описати природу саме прикметниками.
Як полюбила я зиму засніжену,
На Батьківщині моїй,
Старенькі дерева, присипані інієм,
Ранки туманні та димові.
Як полюбила весну я барвисту,
Трави розкішні в цвіту,
І природу весняну, яскраву та чисту
В серці своїм бережу!
Як полюбила я літо безмежне,
Теплі його вечори.
Довгі прогулянки, такі незалежні
Широкі, безкраї степи.
Осінь гарячу полюбила найбільше,
Тиху, невпинну, палку.
Листя жовтаве і все те інше
Я у думках тихо ношу!
Весна.
Та це ж весна, бо тане сніг, —
дивись: струмок з гори побіг.
Шумить вода, ламає все.
Весна іде, тепло несе.
Шумить, гуде веселий гай
і гомонить: вставай, вставай!
Розтане сніг, зима мине,
земля кругом цвісти почне.
Дітей малих веселий рій
посуне з хат на луг мерщій.
Радіє все, співає все,
весна іде, тепло несе.
П. Капельгородський.
Завірюха.
Звечоріло; ніч заходить,
місяць з хмари не виходить;
ані зіроньки не мріє,
тільки сніг кругом біліє.
Ось схопилась хуртовина,
закурилася долина,
і кипить мороз у полі,
на просторі та на волі,
Я. Щоголів.
