Укр мова негайно.

написати 13 речень

У першій частині повісті «Широкий шлях» показані дитинство та юність Тараса Григоровича Шевченка. З раннього дитинства, залишившись сиротою, Тарас приймає мудрі життєві рішення. Не в змозі перебороти в собі потяг до знань й залишившись без коштів, Тарас приймає рішення йти вчитися до школи. У цій школі він і вчиться, і працює сторожем. Цей період був дуже тяжким для хлопця. Йому довелося терпіти бійки від учителя-дяка, за його примусом жебракувати й красти собі на життя в селян. По селу пішла недобра слава про Тараса. Але нічого не змогло примусити хлопця зійти з наміченого шляху. Можна лише дивуватися стійкості духу маленького хлопчика, який не мав ніякої підтримки — ані моральної, ані матеріальної.Жага нових знань змусила Шевченка звернутися до художників у надії навчитися цьому мистецтву. Але й тут чекали на Тараса великі невдачі й розчарування. Серйозно його ніхто не сприймав, лише використовували Тараса у своєму господарстві. І коли нарешті він зустрів художника, який зумів розгледіти його талант, знов на його життєвому шляху трапилися випробування. Треба було отримати дозвіл від пана на навчання в художника. І Тарасу було відмовлено. У цей момент він навіть хотів накласти на себе руки, але сильний характер знов переміг. Жага до життя, до знань отримали верх у цій боротьбі.

Микола Вороний — талановитий поет і критик, історик і перекладач. Та працювати на повну силу він не міг через переслідування, звинувачення в контрреволюційній діяльності, арешти. А вся провина полягала в тому, що поет дуже любив свій край, український народ, уболівав за Його долю.Цікавився М. Вороний історією України, знайомився з літописами, працював з архівними документами. У Галицько-Волинському літописі він знайшов один факт, який його дуже зацікавив. Князь Володимир Мономах під час походу взяв у полон сина половецького хана. Оточений пошаною й увагою, хлопчик швидко забув рідний край, свої звичаї. А старий хан сумує за сином і, щоб повернути його, споряджає до Києва посланця, щоб той нагадав юнакові про його край, рід і умовив повернутися назад. Та не схотів той ні слухати, ні повертатися. «І дав йому Ор зілля, і той, понюхавши і заплакавши, сказав: «Да лучче єсть на своїй землі кістьми лягти, аніж на чужій славному бути». Т прийшов у землю свою», — говориться в Іпатському літописі. Саме ці слова автор виніс у епіграф, передавши почуття людини, яка забула рідний край, та вказавши на можливість відновлення любові до рідного краю.