Прочитайте текст і прокоментуйте написання слів із рискою. Властивості кольорів людина пізнає поступово. Вона вдосконалює та ускладнює свої уявлення, а потім для відкриттів добирає відповідні слова.
Візьмемо один з основних кольорів — червоний. Яка тепер велика в нього сім’я! Людина бачила неповторні барви якогось предмета й узагальнювала за до назви цього предмета певний колір. Так з’явилися в мові назви видо/змін червоного кольору, своє/рідні його підвиди. Ці кольори берегла природа — і людина, відкривши їх, увічнила своє відкриття в слові.
Слово багряний увібрало в себе дозрілість барвного осіннього подиху, згущеність червоного кольору: Багряні сережки вовчих ягід подібні до коштовних само/цвітів, що хтось розвішав на кущах (П. Конура). З прикметником багряний взаємодіє його синонім пурпуровий, що
тепло/хід, людино/день, жар/птиця, суспільно/історичний, західно/український, розрив/трава, Лисичка/Сестричка,
2

позначає темно/червоний або яскраво/червоний колір із фіолетовим відтінком: Земля красувалася в рум’яних яблуках, янтарних динях, пурпурових помідорах (Л. Дмитерко). Червоні буряки, які вирізняються темно/червоним забарвленням із синюватим відтінком, дали назву різно/видові червоного кольору — буряковому: Давид дивився, як молоток і молот місили червоний шмат заліза. Уже буряковий він, темнішає (А. Головко). Не відірвеш очей від стиглих темно/червоних вишень, що, хизуючись, вилискують на сонці. Тому й збагатився прикметник вишневий ще одним значенням — «темно/червоний, кольору стиглої темної вишні»: Нове плаття вишневого кольору... робило її ще привабливішою (О. Копиленко). І звичайно, не могла наша оспівана в піснях червона калина не принести до мовної скарбниці барв назву калиновий. Калиновий — це колір червоний, колір калинового соку або калинової ягоди. Напевно, полюбляєте ви й запашні темно/червоні ягоди малини. Колір стиглої малини нарекли малиновим: Сукенки були з дешевої шерсті малинового кольору (І. Вільде). І колір крові, уражаюче/червоний, багряний, передано в слові кривавий: Розжарене призахідне сонце забарвлювало весь світ символічним кривавим кольором (О. Довженко).
Розмаїття червоних барв покликало до життя слова рожевий, рум’яний, рубіновий.
На півдорозі від червоного до жовтого кольору зупинилося, застигло в українській мові слово рудий. Воно виражало колись значення «червоний», а потім його переосмислили. Це назва спеціального кольору, червоно/жовтого, що здебільшого
стосується обличчя та волосся людини й рідше — шерсті тварини:
Воронцов їхав деякий час, не реагуючи на Хомині слова, безпомічно
кліпаючи рудими віями до сонця (О. Гончар) або: І тут дзвінко
заіржав рудий кінь з білою зіркою на лобі (О. Донченко).
Людину вражали та вражають барви багатьох предметів, і вона
завжди прагне передати словом своє зачарування й осмислення.
Манять нас пахощами й поєднанням барв квіти, квітучі дерева й
чагарники. Зупинімося перед красою весняного бузку з великими
кетягами світло/фіолетового запашного квіту. Погляньмо на
волошку, що, чарівна й радісно/сумовита, заховалася в житі, щоб не
чути тихого прокльону хлібо/роба за її бур’янову вдачу. Проте й зі
своєї схованки вона перемовляється із сонцем і співає хвалу життю.
Через те ми волошку любимо й зачаровані нею. Хіба ж тоді дивно,
що від назв бузок і волошка ми утворили прикметники бузковий та
волошковий, які звеличують відтінки фіолетової та синьої барв. У
цих словах — нездоланність природи й краса рідної землі. Кольори бузку та волошки стали звичними, посилилися дужістю слова й характеризують інші предмети: Горять, міняться на очах сині, зелені, бузкові, оранжеві й бурштинові легкі осяйні хмарини (І. Микитенко) (За І. Вихованцем).