Ми повинні аналізувати вчинки людей, яких ми називаємо друзями, повинні обдумувати, а чи ця, чи ця дія характеризує цю людину, як справжнього друга? Друзі завжди підтримають, завжди скажуть свою особисту думку, можливо, вона буде й не дуже приємна, та зате, ми зможемо дізнатися справжню думку оточуючих. Наприклад, ти одягнула красиве плаття, але воно зовсім тобі не до лиця. Удавані друзі будуть казати "Яка ти красуня, чудово виглядаєш", а поза спиною перешіптуватимуться: "Як смішно й негарно вона виглядає в ньому". А справжній друг підійде і віч-на віч скаже: "Ця сукня тобі не до лиця, одягай краще ту рожеву (чи якусь іншу), вона тобі підходить більше". Справжній друг завжди виручить і прийде на до який би він зайнятий не був, буде завжди цікавитися твоїми справами, зуміє розрізнити твій поганий настрій, який прихований за посмішкою і зробить все для того, щоб усмішка на твоєму обличчі завжди була тільки щира, зуміє підняти настрій навіть тоді, коли ти про це не просиш
Твір-розповідь про вчинки людей
Почався навчальний рік. Разом з цим почалися і польові роботи — збір урожаю не тільки на колгоспних полях, а й на присадибних ділянках. Багато людей уже вправилися біля городу. Дітвора мала час погуляти на вулиці, сходити на рибалку.
Але одного разу ми поверталися з рибалки, йшли дорогою повз городи. Анатолій звернув нашу увагу на те, що лише на городі Олексія не викопана картопля. Олексій учився з нами, але нічого нікому не говорив. Та ми всі помітили, що він сумний, не гуляє з нами, поспішає додому після уроків. Ми не придавали цьому ніякого значення. А від мами Анатолій та Данило чули, що Олексієва мама хвора, лежить у лікарні, батько у відрядженні, повернеться не скоро. У Олексія є ще молодший братик, який ходить в дитсадок. А осінь наступає з вранішніми прохолодами, а незабаром почнуться дощі та заморозки.
Ми ніби прозріли, що картопля, буряк, морква та інша городина на ділянці Олексія може загинути, бо він не в змозі сам подбати про город, бо йому треба і до мами в лікарню сходити, і братика забрати з дитсадка, і впоратися по господарству.
Тоді ми домовилися, що наступного дня зразу після уроків візьмемо дома лопати, відра та мішки і підемо на город Олексія, щоб зібрати урожай, до однокласнику. Так ми і зробили. До нас ще приєдналася мама Петрика, яка давала вказівки, радила.
Працювали ми до темряви. Зате вже пізно вечором привезли у двір Олексія багато мішків з картоплею, буряками, морквою та іншою городиною. Допоміг нам це привезти на машині батько Сергія, бо він шофер.
Олексій не зрозумів одразу, що діється. Але потім йому стало все ясно. На очах у нього заблищали сльози, але то були сльози радості.
Розчулений, він щиро подякував усім нам за до та увагу до його сім’ї.
