Установити відповідність між видом відокремлення і реченням: Народе мій, уже пора настала для боротьби за волю! Солодкою стрілою яблуневий цвіт, скрадаючись, заполонив сади Новела, на відміну від оповідання, більш напружена. У кімнату ллється повітря, напоєне ароматом пкації Василь, ще не старий чоловік, нагадував казкового богатиря
обставина
означення
прикладка
додаток

•Рідна мова - не полова: її за вітром не розвієш. •Мовивши слово, треба бути йому паном. •Слово до ради, а руки — до звади. •Слово до слова — зложиться мова. •Хто мови своєї цурається, хай сам себе стидається. •Хто багато обіцяє, той рідко слова дотримує. •Птицю пізнати по пір'ю, а людину по мові. •Більше діла — менше слів. •Будь господарем своєму слову. •Слово — не горобець, вилетить — не спіймаєш. •Від красних слів язик не відсохне. •Від солодких слів кислиці не посолодшають. •Від меча рана загоїться, а від лихого слова — ніколи. •Від теплого слова і лід розмерзається. •Вода все сполоще, тільки злого слова ніколи. •Впік мене тим словом, не треба й вогню. •Гостре словечко коле сердечко. •Де мало слів, там більше правди. •Діла говорять голосніше, як слова. •Де слова з ділом розходяться, там непорядки водяться

Мій обов'язок перед природою Мова землі Земля прокидається щороку від сну. Здається, що коли збігають останні струмочки, то вона востаннє зітхає, щоб далі вдихнути на повні груди свіжого повітря й дати буяння всьому живому. Тоді настає справжня весна. А ще мені уявляється, що земля ніби звертається до нас: «Бережіть мене, я багата, я родюча. Піклуйтеся про мене — і ви не знатимете нестатків. Доглядайте мене, і вас ніколи не хвилюватиме майбутнє. Поважайте мене, я гідна такої поваги, адже я піклуюся про вас, люди». Я слухаю цей голос землі, і мені стає так соромно, що хочеться сказати: вибач мені і тим, хто не поважає тебе. Обіцяю тобі, що свій обов'язок перед тобою я буду сумлінно виконувати. Моя прабабуся розповідала, що колись батьки карали малих дітей навіть за те, що ті плювали на землю, казали, що то гріх великий, адже земля — свята. Сьогодні ми цю святість утратили. Ми так ретельно вичищаємо асфальт, у який ми одягнули міста, що, власне, нас уже й не цікавлять дерева, трава, що росте поруч. І ми байдуже кидаємо сміття під ці дерева, молодики викидають свої недопалки. Рідна наша земле, прости нас, нерозумних своїх дітей. Сподіваюся, що моє покоління виконає свій обов'язок перед природою: будемо берегти її та захищати, як те робили колись наша предки. Ми навчимося розуміти мову землі, відчувати її потреби, і вона віддячить нам сторицею: добро повернеться добром