Спиши виділину частину тексту вставляючи пропущені букви й розкриваючи дужки Так це чи не так – не знаю. Але в нашого Тарасика саме така кишеня й була. Незамінна кишеня – на все придатна. І солоденький горошок він усипав туди, не задумуючись.

Та не знав тої миті Тарасик, що є в його кишені одна новина – дірка. Вчора він прихопив з полиці мамину пилочку для нігтів. То та капосна пилочка цю “новину” й зробила.

Солоденький горошок у кишені спочатку замурзався, а тоді помаленьку-потихеньку в дірку й повипадав.

Одну горошину знайшла мураха. Почимчикувала до мурашника, привела родичів – і вони нею поласували.

Другу цукерку надибав равлик. З одного боку покуштував, з другого, кругом обійшов: ото несподіванка – з усіх боків солодка.

Ще одну цукерку сорока вгледіла. Вихопила її з трави:

– Ти диви, яка смачна намистина! Вік звікувала – такої не траплялося. Та й з’їла її, собі дивуючи.

Гусак стежкою чалапав.

– А що воно таке: чи то горох, чи квасоля, га? А хто його, такого добра, тут насіяв, га? Га-га-га?

А Барсик нічого ні в кого не питав. Похрускав усі цукерки, що знайшов, і смачно облизався.

Тим часом Тарасик про тіточчин гостинець згадав. Руку до кишені – а його й нема. Та чого б мав журитися: он скількох почастувала його щедра кишеня!

Кожна людина починається зі знання свого родоводу. А її коріння закладене в батьківській домівці, в материнській пісні.

Батьківська хата — це те, що завжди згадується, сниться, що ніколи не забувається і гріє теплом спогадів.

Усіх членів сім'ї завжди об'єднував живильний родинний вогник. Від матері до доньки передавалися старанно вишиті рушники, сорочки; від батька до сина — земля, любов до неї, вміння відчувати її біль, чути її голос.

І до сьогодні зберігаються ці родинні Традиції. Сім'я, що не вберегла вогника, накликає на себе біду. Вогонь здавна оберігав оселю, біля нього росли діти, він вважався священним.

Раніше біля вогню довгими зимовими вечорами збиралися за вишиванням чи куделею. Тут, біля родинного вогнища, навчали поважати свій рід, розповідали про його старійшин, про те, як вони жили, що робили, як співали пісні. Тут навчали поважати людей, бути добрими, чуйними до своїх близьких, навчали дітей допомагати один одному, любити одне одного. Зібравшись усією родиною, вирішували, як мають відзначати свята, як мають жити, щоб не було соромно перед людьми. Хата дає селянинові надійний захист, оберігає від негараздів, дарує світ.

Такі спільні зібрання біля родинного вогнища залишались у пам'яті людини на все життя як найсвітліша згадка про своє дитинство, про свою сім'ю, про родинні традиції. Про це так гарно написав Андрій Малишко:

Та де б не ходив я в далекій дорозі,

В чужім чи у ріднім краю,

Я згадую вогник у тихій тривозі

І рідну хатину свою.

Бо дивляться в далеч засмучені очі,

Хоч тінь там моя промайне.

Бо світиться вогник у темнії ночі,

Мов кличе додому мене!

Объяснение:

Дороже жизни ..это мама ..дети .. родные ..близкие .. счастье .. любовь .. Бог. . 

Любовь - одна дороже богатства, славы и мудрости, дороже самой жизни, потому что даже жизнью она не дорожит и не боится смерти. А. И. Куприн 
* 

Но мое мнение .. Дороже жизни - честь! 

Честь дороже жизни. 
Шиллер Ф. 

Лишать чести другого — значит лишаться своей. 
Публий 
Честь — это бриллиант на руке добродетели. 
Моя честь — это моя жизнь; обе растут из одного корня. Отнимите у меня честь — и моей жизни придет конец. 
Шекспир У. 
Я всякую беду согласен перенесть, Но я не соглашусь, чтоб пострадала честь. 
Корнель Пьер.