1. Увідповідніть за подібністю синтаксичного значення підкреслені фрагменти простих і складних речень. Логіку такого поєднання показано на
схемі.
Просте речення
1) Для забезпечення стабільності
всередині країни Мономах нерідко
вдавався до рішучих дій проти
порушень миру, але виявляв до
упокорених противників милосердя.
2) Здавна народ України славився
своєю гостинністю.
3) У хаті ще більше потемніло. В У досвітньому небі сизіли далекі
хмари, наче над землею летіло безліч
перелітних птахів.
4) Вітер колише трави шовкові.
Складне речення
А) Коли за голими деревами зайшло
сонце, Степан зібрався в дорогу.
Б) Віють вітри, віють буйні, аж
дерева гнуться.
В) У досвітньому небі сизіли далекі
хмари, наче над землею летіло безліч
перелітних птахів.
Г) Щоб не відстати від своїх
вогневиків, старшина завжди
вирушав заздалегідь.
Д) Серед великої тиші чулось тільки,
як шелестіли листочки.

Чарівна ніч перед різдвом в однойменній повісті м. гоголя починається з фантастичної події. із труби однієї з хат повалив чорний дим і разом із ним вилетіла верхи на мітлі відьма. там, де вона пролітала, зірки зникали одна за одною. незабаром відьма набрала їх повний рукав. чорт, що також з'явився у нічному небі, обпікаючи руки, схопив місяця та й сховав його до кишені. і тому зробилося так темно, що нічого вже не можна було розгледіти. навіть дорогу до шинку важко було знайти.             досхочу побавившись у небі й відчувши холод, відьма прослизнула у трубу хати й перетворилася на звичайну собі жінку на ім'я солоха. вона славилася у селі тим, що вміла причаровувати до себе статечних козаків. чорт слідом за солохою через пічну трубу проникнув до хати.             чого тільки не буває у святкову ніч! то ж і коваль вакула мандрує з диканьки до петербурга верхи на чорті, щоб дістати для своєї коханої оксани черевички самої цариці. зустрівшись у столиці з запорожцями, парубок потрапляє до царського палацу, і цариця дарує йому невимовно красиві черевики.             а яке ж свято обходиться без жартів і сміху! сміються парубки та дівчата, ходячи з колядками від хати до хати. сміється й читач над козаками, які у різдвяну ніч вирішили навідатися до солохи на вогник. ніхто з солошиних гостей: ані голова, ані дяк, ані чорт, ані чуб - не хотіли, щоб їх там хтось бачив. то ж солоха ховає своїх кавалерів у мішки з-під вугілля. і такий комічний вигляд вони мають, коли їх дістають із тих мішків парубки та дівчата, думаючи, що там лежать паляниці та ковбаси!             сміється читач і над пузатим пацюком, що віддавався святковій трапезі у дуже незвичайний спосіб. він сидів на підлозі по-турецьки перед невеликою діжкою, на якій стояла миска з галушками, і сьорбав з миски юшку, хапаючи час від часу зубами галушки. а вареники самі летіли з миски прямо в роззявлений рот пацюка, який обтяжував себе лише жувати та ковтати їжу.             у ніч перед різдвом чорт, який хотів посміятися з людей, був ошуканий сам. замість того, щоб дошкулити вакулі, якого він ненавидів за малярські здібності, нечистий виконує всі бажання коваля та ще й одержує в нагороду три удари хворостиною по спині.             повість м. гоголя "ніч перед різдвом" входить до першої збірки письменника "вечори на хуторі біля диканьки". в цих повістях автор змалював милу його серцю україну, де він народився та виріс. у них химерно переплелися давні легенди й картини життя простих українців, фантастичне й комічне.

Відомий філософ доби Відродження сказав: «Рослина без коріння всихає, людина без минулого не живе». У XVII столітті, коли європейські митці та науковці почали активно вивчати історичну спадщину своїх народів задля доведення самобутності й оригінальності культури кожного з них, ці слова стали символічними. Сьогодні, у столітті XXI, вони надзвичайно актуальні для українців, бо, напевно, небагато у світі націй, які так погано знають свою історію. 
Ця проблема виникла не на сучасному етапі. Відтоді, як Україна опинилася під владою Польщі, Литви, Угорщини, Росії, її історія почала замовчуватися, а очевидні факти ідеологічно перекручувалися. Такі процеси тривали багато століть, і лише нині, у незалежній країні, стало очевидним, що незнання національної історії - справжня трагедія українського народу, який досі не визначив свого місця серед інших народів світу, не усвідомив своєї значущості. 
Питання необхідності вивчення українцями вітчизняної історії піднімалося багатьма культурними діячами нашої країни. Уперше це зробили поети-романтики, збирачі фольклору, етнографи, фольклористи. Усі вони наголошували на тому, що знання історії - це духовна сила кожного громадянина, яка, за висловом М. Максимовича, здатна вивести людину із «тьми на світ Божий». Лише маючи таку силу, український народ зможе протистояти поневоленню й відстоювати своє право на незалежність. 
Т. Шевченко розкрив цю ідею через образ «великого льоху», який чекає, коли його «розкопають». Цей образ-символ уособлює історичну скарбницю України, що й досі залишається по-справжньому не пізнаною. 
Найповніше проблема незнання українцями національної історії була розкрита О. Довженком, який дуже болісно сприймав таку недбалість, вбачаючи у ній причину всіх негараздів України, джерело невдач і поразок її народу у боротьбі за існування. Слова, що й досі звучать докором для нас, письменник вклав в уста ворога України, героя кіноповісті «Україна в огні» Ернста фон Крауза: «У цього народу є нічим і ніколи не прикрита ахіллесова п'ята. Ці люди абсолютно позбавлені вміння прощати один одному незгоди навіть в ім'я інтересів загальних, високих. У них немає державного інстинкту... Вони не вивчають історії. Дивовижно. Вони вже двадцять п'ять літ живуть негативними лозунгами одкидання Бога, власності, сім'ї, дружби! У них від слова "нація" остався тільки прикметник. У них немає вічних істин. Тому серед них так багато зрадників... От ключ до скриньки, де схована їхня загибель». 
Митець, який найвищим своїм покликанням вважав служіння рідному народові, вперше на повний голос сказав про те, в чому так боялися зізнатися українці: ми не маємо історичної гордості, бо просто не знаємо, чим і як можна гордитися. 
Якщо народ не знає своєї історії і не несе за це відповідальності, то будь-хто може скористатися такою слабкістю і висвітлити історичні факти по-своєму, задля своїх інтересів, що досить часто сьогодні й відбувається. Саме з цієї причини в Україні виникають суперечки з приводу того, чи потрібно визнавати голодомор 1932-1933 років актом геноциду українського народу, чи варто проголошувати тих чи інших осіб (як-от: І. Мазепу, С. Бандеру, Р. Шухевича) національними героями, чи доцільно знищувати пам'ятники комуністичних діячів, та з багатьох інших питань. Усі ці непорозуміння (а вони інколи набувають величезних масштабів!) є наслідком незнання громадянами нашої країни історичних фактів, яке робить їх відкритими для будь-яких ідеологічних впливів. 
Кожен із нас повинен знати історію свого народу, своєї держави. Освічена людина завжди розуміє, що без минулого немає сучасного, без традиційного немає нового, без колишнього немає теперішнього. Для народу його історія - це не просто минуле, це його душа. Хто з нас, не знаючи історії, зможе пояснити, чому українці так шанують землю, а працю на ній називають священною; чому вінок і писанка мають таке глибоке символічне значення для нашої культури; чому наша мова послуговується літерою «ї», якої немає в жодній іншій мові світу? Той, хто не знає національної історії, ніколи не зможе зрозуміти свого народу й діяти на його благо. 
Сьогодні українські освітяни та науковці приділяють велику увагу «історичній освіченості» молоді, запроваджують у навчальних закладах спеціальні курси, організовують заходи, спрямовані на виявлення рівня знань про історичні події, відгомін яких викликає резонанс у сучасному суспільстві. Головна мета історичної освіти полягає у «навчанні вчитися» на помилках своєї країни, адже лише вміння усвідомлювати й аналізувати історичні помилки до запобігти їх повторенню. Саме це, на мою думку, є однією з головних передумов успішної розбудови нашої держави.