Культура мовлення — це духовне обличчя людини. вона свідчить про загальний розвиток особистості, ступінь прилучення її до духовних багатств рідного народу й надбань усього людства. основою мовленнєвої культури є грамотність, тобто дотримання загальноприйнятих літературних норм у користуванні лексичними, фонетичними, морфологічними, синтаксичними і стилістичними засобами мови. але цим поняття мовленнєвої культури не вичерпується. мовлення має бути не тільки правильним, а й лексично багатим, синтаксично різноманітним. щоб цього досягти, слід вслухатися в живе мовлення, вдумливо читати політичну, художню, наукову літературу, звертаючи при цьому увагу на вживання окремих слів, на особливо вдалі висловлювання, на побудову речень, користуватися словниками. треба активно розвивати своє мовлення: усно й письмово викладати думки, виправляти себе, перебудовувати сказане, шукати найкращі й найдоцільніші варіанти висловлювання. культура мовлення тісно пов'язана з культурою мислення. якщо людина ясно, логічно мислить, то й мовлення в неї ясне, логічне. і навпаки, якщо в людини немає думок, якщо вона говорить про те, чого не розуміє або не знає, то й мовлення в неї плутане, беззмістовне, захаращене зайвими словами, непотрібними красивостями. мовлення тоді гарне, коли воно якнайповніше і якнайточніше передає думки чи малює образи, зрозуміле і легко сприймається. грамотне, багате мовлення — не тільки ефективний засіб передачі й сприйняття думок та образів. це й вияв поваги до людей, з якими спілкуєшся, до народу, який створив цю мову. запишіть основні тези тексту.