Людина завжди була й буде самим любопытнейшим явищем для людини…, — сказав у свiй час вiдомий росiйський критик в. г. бєлiнський . i вiн був абсолютно прав. протягом всього життя нам дуже часто доводиться знайомитися з рiзними людьми, спiлкуватися, дружити. чому ж до одних людей нас немов щось притягає, нам хочеться бiльше довiдатися про ïх, стати схожими на них, а iншi люди залишаються для нас байдужнi? чим визначається те, цiкавий нам чи людина нi? багато хто вважають цiкавими людей, якi мають зовнiшню красу. звичайно, такою людиною приємно любуватися. однак чи досить зовнiшньоï привабливостi для того, щоб зацiкавити iншоï людини. якщо з такими людьми не про що поговорити, якщо ïхнi прагнення й почуття поверхневi, якщо ïхнiй розумовий розвиток, скажемо прямо, невисоко, то який iнтерес вони можуть представляти, чим можуть утримувати увагу? адже гарна рiч теж залучає погляди, нею любуються, але не бiльше. а згодом до неï взагалi звикають i перестають зауважувати. так само й з людьми, якi не мають нiчого, крiм зовнiшнiх даних а як часто доводиться нам зустрiчати розумних, утворених людей, якi прочитали гори книг, цiкавляться суспiльним i полiтичним життям, iсторiєю. вони — теперiшня скарбниця знань у всiх областях. але, поринаючи цiлком у науку, вони часто забувають про звичайне життя, з ïï радостями й лихами, з ïï стрiмким розвитком. такi люди не обертають уваги на те, як вони , у що одягнено, якими предметами й речами оточують себе. це iнша сторона медалi. i така людина, зацiкавивши на якийсь час своïм запасом знань, поступово стає усе менш цiкавим у людинi все повинне бути прекрасно: i особа, i одяг, i душу, i думки… составить план к тексту