Іть будь-ласка написати текст за поданим початком (5-7 речень) за нашим селом розкинувся широкий став. схилились над ним дві молоденькі берізки. стрункі, білокорі. у воду і милуються своєю красою. вітер розчісує їм зелені коси. минуло літо. не помітили берізки, як підкралася до них таємнича осінь.

Влітку берізки були гарними, тріпотіли зеленим листям, кожен прохожий дивувався красою цих дивовижних дерев. Але зараз прийшла осінь і змінили колір листочків берізки. Зараз вони не зелені, на деревцях з'являються червоні, жовті та коричневі фарби. Та й досі берези приголомшливо виглядають. Іноді, коли сумно, що скоро прийдеться розпрощатися зі своїми різнокольоровими листочками і зустрітися з зимніми холодами вони шепочуть шось ставку. А він у відповідь грає хвилями. Можна навіть здогадатися про що розмовляють вони. 
Та ось одного разу пробігав хлопчина біля берізок. І надряпав на стовбурі слова" тут був Микола" І потім подивився, помилувався своїм "шедевром" і побіг далі. Здавалося, нічого особливого, але бідна берізка почала плакати. Її було поранено. Подруги підтримували цю березу, але же не можна було нічого виправити, ці слова були вже написані. Тож бідній березі довелося страждати, хоч як ставок і інші берізки її не підтримували. Згодом, береза видужала і все було добре, а ось хлопчик, що нахабно скалічив деревце знову прийшов нв трй самий луг, забувши що зробив. Підійшовши до тієї самої берізки він побачив напис і згадав, що то зробив він. Иикола підійшов до берези, приклав руку і сказав " Вибач мене будь ласка , березо, я тоді був ще малий і не знав наскільки так я поранив тебе!" Берізка, почувши настільки щирі слова хлопця пробачила його. Та все одно запис залишився на стовбурі і кожного разу, коди береза дивилася на нього вона згалувалп черещ які стражлання довелося їй пройти.