людина повинна бути інтелігентною! а якщо її професія не потребує інтелігентності? а якщо вона не змогла здобути освіту: так склались обставини? а якщо ота інтелігентність зробила її "білою вороною" серед співробітників, друзів, рідних, стане на заваді зближення з іншими людьми?
ні, ні і ні! інтелігентність потрібна за будь-яких обставин. вона потрібна вам і тим, хто вас оточує.
це дуже і дуже важливо, насамперед для того, щоб жити щасливо і довго: саме так, довго! адже інтелігентність тотожна моральному здоров'ю, а здоров'я необхідне для того, щоб жити довго - не лише фізично, а й розумово. в одній древній книзі* сказано: "шануй батька свого і матір свою, і довголітнім будеш на землі". це стосується і всього народу, і окремої людини. це мудро.
але спершу визначимо, що таке інтелігентність, а вже потім - чому вона пов'язана із заповіддю довголіття.
багато хто вважає, що інтелігентна людина - це людина начитана, високоосвічена (і освіта її переважно гуманітарна), багато подорожує, знає кілька мов.
проте можна все це мати і не бути інтелігентом. а можна нічого цього не мати і бути все-таки внутрішньо інтелігентною людиною. позбавте справді інтелігентну людину пам'яті. хай вона забуде все на світі, не знатиме класиків літератури, не пам'ятатиме найкращих творів якщо вона зможе пройнятися красою природи, зрозуміти характер і індивідуальність іншої людини, а зрозумівши, їй не проявити брутальності, байдужості, зловтіхи, заздрості і гідно оцінить її - ось це буде істинний інтелігент.
інтелігентність не тільки в знаннях, а й у здатності зрозуміти ближнього. вона виявляється в тисячі й тисячі дрібниць: в умінні чемно сперечатись, скромно поводитись за столом, в умінні непомітно (саме непомітно) іншому, берегти природу, не смітити недопалками чи лайкою, поганими ідеями (це теж сміття, та ще й
інтелігентність - це здатність до розуміння, до сприйняття, це терпиме ставлення до світу і до людей.
інтелігентність потрібно в собі розвивати, тренувати, тренувати душевні сили, як тренують і фізичні. а тренування можливе і необхідне за будь-яких умов.
що тренування фізичних сил сприяє довголіттю - це зрозуміло. значно менше розуміють, що для довголіття необхідне і тренування духовних і душевних сил.
справа в тому, що злоблива і зла реакція на оточуюче, грубість і нерозуміння тих, хто нас оточує, - це ознака душевної і духовної слабості, людської нездатності естетично несприйнятлива людина - теж нещасна людина. людина, яка не вміє зрозуміти іншу людину, яка приписує їй тільки лихі наміри, яка завжди ображається на інших, - ця людина збіднює своє життя і заважає жити іншим**. душевна слабість веде до до фізичної слабості. я не лікар, але я в цьому переконаний. багаторічний досвід мене в цьому переконав. привітність і доброта роблять людину не лише фізично здоровою, але й зовнішньо красивою. так, саме красивою..
Красу природи я бачу в кожному її явищі. З приходом нової пори року я відкриваю для себе якісь її особливості, які притаманні лише цій порі. І тому мені б хотілося зупинитися на кожній з них.
Почну з зими, бо саме зима відкриває двері в новий рік. Зима приваблює мене білим, пухнастим снігом, який сяючим килимом укриває землю. Якщо пильно приглядатися до снігу, то можна помітити, що він увесь зітканий з безлічі сніжинок. Вони мають надзвичайно красиву тонку форму і здаються мені справжнім витвором мистецтва. Дерева взимку вкриті срібним інеєм, наче в білому вбранні. На вікнах мороз малює чарівні візерунки, дивлячись на які я ніби поринаю в казку. Узагалі зима нагадує мені щось казкове, чарівне, незвичайне.
За зимою йде весна. З приходом весни пробуджується вся природа, ніби від глибокого, зачарованого, зимового сну. Весна приносить із собою запашне, свіже повітря. Так пахне повітря лише весною. На деревах з’являються блискучі, липкі бруньки, а на деяких деревах вони звисають, ніби сережки. З гаю прилітають птахи, приносячи із собою веселий гомін та щебетання. З землі починає пробиватися молодесенька, соковита, яскраво-зелена травичка, з’являються перші квіти. Незабаром бруньки перетворюються на молоді листочки ніжно-зеленого кольору, які виблискують на сонечку, ніби вкриті лаком. Мені подобається стежити за перетвореннями природи, які починаються весною.
Далі йде літо, яке приносить із собою теплий вітер буйне цвітіння всього рослинного світу. Куди не кинеш оком, усюди посміхаються різнокольорові квіти. Дерева вже вкриті буйним листям, яке шелестить під подихами вітру й створює приємну тінь. Улітку я завжди їду до моря, любуюся його безкраїм простором, го синьою, сяючою поверхнею, слухаю шум прибою.
За літом приходить золотава осінь. Усе навколо раптом змінює колір. Дерева з зелених перетворюються в жовто-багряні, рожеві, червоні й золоті. Листя золотим дощем спадає під ноги, м’яко застеляє собою землю, шелестить тихим смутком. Починає плакати сіре небо дрібним дощиком. Птахи відлітають у вирій.Кожна пора року по-своєму прекрасна, тому я бачу красу природи ввесь рік.
