У приморському містечку панувало почуття хаосу і неспокою. Море останнім часом все з більшою люттю викидала свої височенні гребні хвиль на піщаний берег, ніби хотіло прикласти всі свої зусилля до затягнутої боротьби. З кожним днем надії на перемогу перетворювалися у прозорий туман, що лягав на тужливі серця знедолених. У передчутті скорого нападу багато людей вже покинули місто у пошуках прихистку, але любов до домівки, залишала найвідважніших у місті. Та незважаючи на палкі зусилля людей хоч якось покращити життя, з кожним днем ставало дедалі нестерпним саме перебування в суцільній руїні, було мало провізії і багато зруйнованих шкіл і жилих будівель. Шляхи до міста окуповані і єдиний вихід забезпечував морський простір. На вулицях часто можна було зустріти заплаканих дітей, хворих чоловіків і знесилених жінок. Маяк біля порту працював у ритм усіх сердець міста, що швидкими поштовхами відстукувало останні хвилини.
