Вірш «До моря» Пушкіна Олександра Сергійовича увібрало в себе все краще, що є в його поетичному доробку: багатий зміст, фонетичне майстерність, проникливість, ліричний настрій, високу емоційність.Вірш написаний в 1824 році. За своєю побудовою - це ліричний монолог, Розмова поета з морем. Принцип ліричного монологу, до якого нерідко вдається Пушкін, близький йому. Подача твори в такій формі дозволяє максимально розкритися автору, донести до читача свої думки і думи.Жанр творіння «До моря» - це философическая елегія. В основі її лежать переживання самого поета.
Объяснение:
Ще назва є, а річки вже немає.
Усохли верби, вижовкли рови,
і дика качка тоскно обминає
рудиментарні залишки багви.
І тільки степ, і тільки спека, спека,
і озерявин проблески скупі.
І той у небі зморений лелека,
і те гніздо лелече на стовпі.
Куди ти ділась, річенько? Воскресни!
У берегів потріскались вуста.
Барвистих лук не знають твої весни,
і світить спека ребрами моста.
Стоять мости над мертвими річками.
Лелека зробить декілька кругів.
Очерети із чорними свічками
ідуть уздовж колишніх берегів.