Розбір числівника як частини мови, число 275 та 790

- Здоров! - з порогу крикнув Федько.
- І тобі привіт, Федю! - відгукнувся іменинник.
- Це...саме..З Днем Народження! 
- Дякую друже!
- Та ось я хочу тобі подарувати дивовижний подарунок! ой, зачекай, він десь був, зараз...хвилинку ... - почав нишпорити по кишеням Федя.
Іван девився на хлопця великими очима, сподіваючись, що той зараз йому подарує, що не звичайне, дійсно дивовижне! Але у відповідь отримав лиш :
- Іване, ти цей, ну не знаю, як це сказати...
- Що ж ти там таке приготував? Ти мене дуже заінтригував! 
- Розумієшь, Іване, я забув твід подарунок вдома..
Іван опустив очі, та промовив:
- Та нічого...
- Іванку, та не засмучуйся ти так! Все ж добре,в тебе свято, а ти сумний.. - але після цих слів хлопець насправді зрозумів, що поступив не гарно.. - Ой, слухай, в мене є ідеальна ідея, я зараз прибіжу! - скуспавшись сходами кричав Федір.
В очікуванні іменинник просидів майде двадцять хвилин, та ось, відкривши двері він побачив всіх своїх друзів, з великою кількістю кульок та подарунків. Для нього це був найкращій день народження у світі!

Скільки я себе пам'ятаю, стільки і дружу з Денисом, якого всі друзі називають Динею. Мама кілька разів спробувала поправити нас: «Чому Диня? Хоча б Деня». Але залишалося звичне: «Диня».

Ми живемо по сусідству, але вчимося в різних школах і в різних класах: Диня на рік старший від мене. Ми ніколи не сваримося, хоча батьки час від часу намагаються то одному, то іншому навіювати, що ми не підходимо один одному. Правда, так було раніше. Зараз усі погодилися з цією дружбою.

Диня — відмінний друг, у нас спільні захоплення, нам подобаються однакові фільми, особливо мультики, але ми зовсім різні. Я до дівчаток ставлюся, як і до хлопчиків, а він закоханий у сусідку Галю. Мені це незрозуміло, але я намагаюся робити вигляд, що все нормально. Ще: Диня абсолютно не любить Читати і взагалі вчитися. Коли підходить час робити уроки, він може заплакати. Для нього що англійська, що російська, що українська — усі мови, як іноземні. А взагалі він допитливий хлопець, і з задоволенням слухає мої перекази прочитаних книг. Ми обоє захоплюємося різними хімічними дослідами, найчастіше потай від дорослих. Одного разу під час такого досліду щось вибухнуло в руках у Дині. Йому дуже обпекло обличчя, довелося викликати «Швидку». У лікарні довго допитувалися: «Як це сталося?» І мій друг твердо відповідав: «Упав ненавмисно в багаття». Його дід жахливо злився: «Дивися, просто як на допиті». Але Диня стояв на своєму. Спочатку обличчя страшенно нагадувало печене яблуко, і це його дуже тривожило. Але все закінчилося благополучно: обличчя стало гладеньким і навіть кращим, ніж було. А головне — Диня зумів довести, що він чудовий друг. Адже хто знає, як би все обернулося, коли б він видав мене і нашу справу.