Народна пісенна творчість, зокрема історичні пісні та думи - це дивовижні скарби, що упродовж століть зберігав український народ. Історичною основою багатьох дум була війна - героїчна й виснажлива, яку вів український народ впродовж століть проти поневолювачів і загарбників. Тому у думах народ часто оспівував відважних воїнів, які обороняли вітчизну, їхню мужність, стійкість у боротьбі з ворогами, патріотизм. Поруч з чоловічими образами у думах та історичних піснях постає чимало образів жінок - адже у кожного чоловіка є мати, багатьох ждали з походу сестри, дружини, кохані. Жінка проводжає у похід, жінка жде, жінка зустрічає, жінка оплакує загиблого. Жінка народжує нове життя, продовжує род, плекає дітей, зберігає дом.
Наприклад, один із найяскравіших жіночих образів українських народних дум - образ Марусі Богуславки, турецької полонянки яка випускає своїх братів-козаків на волю. Маруся щиро любить свою Батьківщину, на яку їй вже не повернутися, сумує за нею. Ризикуючи життям, вона робить героїчний вчинок.
Яскраві жіночі образи ми можемо побачити і в піснях Марусі Чурай - напівлегендарної поетеси та піснярки з Полтавщини, що жила і творила за часів Богдана Хмельницького. Народ приписуютє їй авторство біля двох десятків пісень, багато з яких дуже відомі у народі. Героїні її пісень щиро і відкрито люблять, страждають від зради ("Ой не ходи, Грицю") або через розлуку з коханим ("Віють вітри, віють буйні"). Маруся Чурай була не лише талановитою пісняркою, вона смам була жінкою, що любила і страждала - тому і образи у цих піснях вийшли цілком живими.
