Коли на серці важко, коли душу розриває туга або коли мрії від радості, мов шалені коні, летять вперед за далекий горизонт – життя стає дивним віршем. Таким особистим, рідним, своїм. І без сумнівів можна сказати – без поезії не минули дні жодної людини. Хай то будуть вірші зі старих порваних книжок, чи рядки, які доводилося заучувати в школі, чи, може, навіть те, що тихенько зазвучало якось в серці, коли прийшла весна.
Можна безкінечно наводити приклади «надзвичайно важливого і високого місця поезії в житті людини», можна писати довжелезні твори-роздуми про вплив віршів на формування особистості, можна диспутувати з любителями прози, але усі ці речі насправді є занадто мізерними у порівнянні з маленьким теплом у грудях людини, яка тримає в руках збірку улюблених віршів.
