1.напишіть до тексту творче продовження, поміркувавши над епіграфом. ікебана - на твоїй планеті, — промовив малень- кий принц, — люди викохують в одному саду п’ять тисяч і не знаходять того, що — не знаходять, — погодився я.
— але ж те, що вони шукають, можна знай¬ти в одній-однісінькій троянді, в ковтку (антуан де сент-екзюпері) у всеволода овчинникова прочитав я японську притчу про майстра чайної церемонії рікю, на всю країну відомого своїми
кві¬тами повитиці. поглянути на них захотів сам володар. та, прибув¬ши в сад рікю, здивувався й обурився .. усі квіти були зрізані. хто зна, які б то мало наслідки, якби в кімнаті для чаювання не побачив володар ікебану — з
одного-єдиного стебельця повитиці. усіма кві¬тами свого саду пожертвував рікю, щоб підкреслити їхню красу в одній, у найкращій квітці! подумалось.. освоїти й собі ікебану. показати б одне-єдине слово так, щоб краплю роси не
струсити з нього! звісно, тут і талант потрібен, і смак неабиякий. а ще, можливо, і мужність. увійти до класу з оберемками та віниками слів набага¬то простіше. але ж хай і найкращі квіти будуть в оберемку .. хто їх у гурті
розгледить? хай і як пахтітиме віник .. до віника хто приню¬хується? та й навіщо краса — оберемками, а віниками — пахощі? п’ять тисяч слів кажемо й хочемо .. хоч би одне почули! навчитись би казати одне. щоб схотілось п’ять
тисяч почути (с. павленко).