Уявiть, що ви автор висловлювання i вам треба повiдомити про екскурсiю до зоопарку рiзним адресатам мовлення у рiзних ситуацiях спiлкування. як ви розпочнете повiдомлення у кожнiй ситуацii? чи буде початок розповiдi, твору, повiдомлення, виступу однаковим? чому?
адресати мовлення : ситуацii спiлкування;
1) друг чи подруга; 1) мiнi-твiр;
2) учасники шкiльного гуртка. 2) виступ на шкiльному радiо.

Минулого літа я з батьками відпочивав на морі. Ми часто приходили на пляж поблизу невеличкої пристані. Хлопчикам дуже подобалося стрибати там у воду. Якось я помітив, що десь по обіді біля пристані з'являється величезний чорний собака. У нього довга шерсть, блискучі карі очі. За такої літньої спеки він відразу кидається в море й пливе ближче до того місця, де збираються стрибуни. Там він очікує хлопчиків чи дівчаток, які будуть стрибати у воду. Спершу було незрозуміло, чому він пливе саме туди. Та підійшовши ближче, я усе второпав. Собака чекає, поки хтось стрибне, випірне, а він уже поруч, і дітлахи із задоволенням хапаються за його спину, загривок або просто за шерсть, навіть за хвоста. І Дар (так кличуть собаку) із усіх сил прямує до берега. Усім дуже весело. Одного разу прийшов Ігор Іванович — хазяїн собаки, і я запитав про дивну поведінку Дара. Ігор Іванович розповів, що це сталося кілька років тому. Маленька дівчинка стояла на пристані, оступилася і впала у воду. Дорослі кинулися допомагати їй, але Дар випередив усіх. Дівчинка вхопилася рученятами за шерсть собаки, а він із усіх сил чимдуж поплив до берега. І з тих пір він нібито рятує всіх дітей, які бавляться на пристані. Мені теж було приємно пливти до берега, тримаючись за чорну спину Дара.

Думки, мрії, живі істоти, гвалт міста, радість і турбота,- це те що оточує нас кожного дня. Світ наколо нас дуже суперечливий. З одного боку він щомиті змінюється, а з іншого сутність речей будь якого часу залишаеться єдиною. Інколи ось так зупинишься на хвильку і потім вже не знаєшь чи біжать за тип світом навздогін, у безкінечній гонці, чи залишить все як є. Взагалі то, із розвитком суспільства все меньше й меньше часу залишається у людини для того щоб жити. Жити насправді, а не кружляти по колу буденних справ. Ось, ще кілька століть назад цінність часу не була на стільки значною. Це можно побачити глянувши на годинник. Спочатку в нього була лише одна стрілка для показу годин, потім друга для хвилин. Зараз же цінна не те що кожна секунда, цінна кожна мить. Як хочеться за всім встигнути, все пізнати. Але найчастіше ми на це не спроможні, з*являється необхідність розставляти пріоритети, розділяти речі на більш й менш важливіші. Постає вибір. Усе нашежиття складається із суцільного вибору власного шляху. Для кожного він свій, і сутність його для кожного є правдивою. Ніколи не можно казати: "Ти живеш неправильно!",- лише дивлячись і спираючись на власний досвід і відчуття правдивості, бо інколи такі думки закорініються у нашому бутті й хтось все явно не має вибору, як тільки підкоритись системі. А може йдучи своїм шляхом він досяг значих успіхів. Треба вірити у себе, свої переконання, мати власну думку табути упевненим у своїх силах