Батьківщина План 1.Хата у садку. 2.Повернення до рідної домівки. 3.Примноження краси. Немає нічого милішого за рідну землю. Калина стоїть у лузі, тополя на околиці, лелече гніздо, теплий запах лісових квітів - все це рідна земля, все це моя Батьківщина. Самотня хатина в дідусевому садочку. Вона стоїть краї вулиці. Приземкуваті вікна, підведені синькою, стережуть весняний сад. Там дерева, виплекані дідусевими руками , і калина, випещена бабусиною рукою, і квіти, посаджені ще мамою у дитинстві. Це моя маленька Україна, моя Батьківщина. Ми з батьками влітку завжди приїжджаємо сюди. "Як приємно повертатися додому знову і знову, ніби поринаєш у своє дитинство, безтурботне, світле, радісне...", - говорить мама. Вона пригадує, як бабуся навчала її:"Людина повинна не просто жити на світі, користуючись дарами природи, а створювати навколо себе красу. І не обов'язково будувати великі замки, висячі сади, створювати водні каскади. Просто посади квітку. Доглядай її, і коли вона розквітне, зазирни у неї. Ти побачиш красу природи, красу свого рідного краю, своєї України". Вже давно постаріла бабуся, і мама виросла, а звичка саджати кожної весни квіти залишилася в неї назавжди. Тому повертається вона знову і знову до батьківської оселі, щоб примножити ту красу, якою так щедро обдарована наша Батьківщина.
Відносини людини і тварини в сучасному суспільстві стають складнішими і складнішими. Людина — вінець природи, але вона за власною пихою не помічає, як навколо неї страждає природа — рослини і тварини. І якщо рослини не мають почуттів, то тварини все розуміють та гостро відчувають. Іноді мені навіть здається, що тварини розуміють не лише сказане, зроблене, а наперед передбачають кожний порух, подих, почуття свого хазяїна, якому служать вірно, якого люблять безкорисливо, безоглядно. А чим людина відповідає на що любов? Поштовхами, стусанами, чорною невдячністю, клітками. Мабуть, треба над цим замислитись.
На такі роздуми наштовхують і зоопарки. Особисто я останнім часом зовсім припинила туди ходити, бо тварини там знаходяться в нестерпних умовах. Мені прикро бачити, як цар звірів, що колись поважним кроком вимірював свої володіння в савані, нерухомо лежить у клітці, що стискає його з усіх боків. Такі зоопарки нагадують мені в'язниці, а звірі, які повинні радувати нас і прикрашати наше життя, — безправних в'язнів.
Людина широким кроком іде планетою, заганяє звірів у найглухіші джунглі, прирікає на вмирання в нестерпних умовах, сама їх винищує. І після цього називається людиною розумною, а тварин, добрих, лагідних, називає безсловесними істотами. Чи це справедливо?
Я не згодна з таким ставленням до природи і вважаю, що людство повинно змінитися, щоб не призвести до вимирання всього живого на планеті. Насамперед, кожен повинен шукати гармонію з природою: не безглуздо використовувати, а гати і приймати дари від неї. Кожен також повинен усвідомити, що тварина не річ, а також жива істота, яка думає, відчуває, страждає, як і людина.
На мою думку, людина відповідальна не лише за свійських тварин, а й за будь-яку дику, бездомну, бо саме людина висмикнула тварин з їх природного середовища, нав'язала їм міста, приручивши до себе. Тому людство відповідальне за кожну тваринку на Землі, за кожну живу істоту. Було б гарно, якби воно це усвідомило!
0,0(0 оценок)
Полный доступ
Позволит учиться лучше и быстрее. Неограниченный доступ к базе и ответам от экспертов и ai-bota
Оформи подписку
