Споконвіку Прометея там орел карає, що день божий довбе ребра й серце розбиває. Тихесенько вітер віє, степи, лани мріють, меж ставами над ярами верби зеленіють. Зійде сонце - утру сльози, ніхто й не побачить. І оживе добра слава, слава України, і світ ясний, невечірній тихо засіяє. Живе... умирає... одно зацвіло, а друге зав'яло, навіки зав'яло. Співать тобі думу, що ти ж нашептав.
0,0(0 оценок)
Полный доступ
Позволит учиться лучше и быстрее. Неограниченный доступ к базе и ответам от экспертов и ai-bota
Оформи подписку
