Є на світі білому гарна країна - Лексика називається. Багата вона на великі та малі міста, мальовничі села. Живуть в тих містах та селах люди працьовиті, веселі, талановиті. Одного дня королева Лексики влаштувала свято. Запросила вона всіх своїх підданих. Почали збиратися гості. Приносили свої вироби, музики грали, дівчата та хлопці кружляли в танку. Гарно! Та ось одному парубку Антоніму все не так: цукерки кислі, музика сумна, дівчата потворні, свято погане. Попсував усіи настрій. Виступив на захист інший парубок Синонім. Каже Антоніму, що дівчата красуні, музика пречудова, свято прекрасне. Та де там! Ніяк не поступається Антонім. Прийшов на до Омонім. (Далі фантазія скінчилася, дофантазуйте. пере
Це було вчетвертому класі. Всі схилились над зошитами. Учитель дав задачі для самостійного розв'язування, і діти уважно працювали. Віталик сидів на останній парті. Він уже закінчував розв'язувати задачу, як раптом на парту впала записка. «Це знову, мабуть, від Петрика,— подумав Віталик.— Знову просить ковзани. Що ж я йому весь час даватиму свої ковзани?» — Іване Петровичу,— сказав Віталик,— мені хтось записку кинув... Хіба ж можна на уроці записки писати? — Записки на уроці писати не можна,— сказав Іван Петрович.— Але якщо вже тобі хтось написав, то розповідати про неї вчителеві — недобре, Віталику. Записка — це ж таємниця, яка мусить бути відома тільки тобі і твоєму товаришеві. А ти розголошуєш цю таємницю. Візьми записку, заховай, на перерві прочитаєш... Віталик почервонів. Тепер він зрозумів, що вчинив негарно. У класі запанувала тиша. Дехто з хлопців час від часу підводив голову, дивився на Віталика, і в тих поглядах хлопчик бачив подив і обурення. Віталик розгорнув записку і прочитав: «Віталику,— писав Петрик,— я намалював вогнегривого коня. Якщо хочеш, дам тобі». На перерві Віталик підійшов до Петрика. — Давай коня, — сказав Віталик. — Утік кінь...— тихо відповів Петрик.
0,0(0 оценок)
Полный доступ
Позволит учиться лучше и быстрее. Неограниченный доступ к базе и ответам от экспертов и ai-bota
Оформи подписку
