Написать диалог по украинскому языку на тему: " чи потрібні волонтери під час війни в украіні "

Цього літа я відпочивала в молодіжному таборі в Криму. Звичайно, це було дуже цікаво. Я познайомилася з багатьма хлопцями й дівчатами, знайшла нових друзів з різних міст і селищ України. Ми жили майже на самому березі моря, в наметах.З ранку до вечора ми купалися, пірнали, ловили мідій та рапанів, грали в різні спортивні ігри — баскетбол, волейбол, ввечері співали пісень під гітару. Але найголовніше — ми ходили в походи! У нас були справжні інструктори-альпіністи, і вони допомагали нам. Звичайно, ми не підкоряли скелі, це дуже небезпечно, треба мати відповідні навички, але в походи по горах ми вирушали досить часто.Найбільше враження на мене справив похід на гору Роман-Кош. Це найвища вершина Криму, і зійти на неї було зовсім не легко. Спочатку ми потренувалися — сходили на Аюдаг, щоб зрозуміти, як поводитися в горах, навчитися розраховувати власці сили і звикнути якомога менше пити в поході, інакше на складному маршруті буде непереливки. І тільки після цього ми вирушили підкоряти головну вершину Криму.Найскладніша ділянка на шляху — перша. Ми йшли мовчки, несли свої рюкзаки, з нас градом котився піт, але всі мовчали, і ніхто не скаржився. Декому було зовсім важко, і ми брали в них рюкзаки, допомагали, підбадьорювали. Всі твердо вирішили зійти на вершину! Коли подолали перший етап, стало значно легше, мабуть ми звикли до темпу. І почалося сходження. Спочатку ми йшли надзвичайно гарними гірськими лісами, потім досягли яйли — високогірного лугу, де ростуть запашні соковиті трави, прекрасні квіти і випасають худобу місцеві мешканці, та по ній, залитій сонцем (уже починалася денна спека), дійшли нарешті до вершини! Я була приголомшена, коли побачила, що хмари — підімною! Вони, білі й пухнасті, повільно пливли в яскраво-блакитному небі, яке було не лише наді мною, а й навколо мене, й наче торкалися моїх кросівок. Я була настільки вражена, що не могла поворухнутися й так і застигла на краю невеликого майданчика на вершині. Це було неперевершене видовище!Я зрозуміла, чому люди раз у раз, щороку повертаються в гори. Побачивши їх, уже неможливо від них відмовитися. Крім того, саме в горах перевіряється твій характер, твоя наполегливість, терплячість, твої фізичні й душевні сили, випробовується дружба.Я обов’язково приїду до цього табору наступного літа!

Это был обычный день,как вдруг на меня с верху ,будто сотни ангелов с небес посветили на меня фонариками ,озарился свет.Я не знала ,что и думать.Мне было ужасно страшно видеть как мои конечности исчезают с этого света.И вот я полностью исчезла.Надеюсь мои родные будут по мне скучать ,хотя мне так и не казалось ведь мать с которой я жила совсем меня не признавала ,думала что я вырасту и уберусь наконец с этой квартиры.Хоть она меня и не любила ,так я же любила её больше самой себя.Я даже не могу понять где я нахожусь,вокруг было темно и я неуверенными шагами двигалась вперёд ,туда где что то будто маленькая звёздочка светилось.Дойдя до того самого места ,я увидела что это была совсем не звёздочка во тьме ,а маленькая дырка переправляющая свет из одной комнаты в другую .я с растерянностью посмотрела в неё и увидела страшное зрелище-двое инородных тел ,полностью облитые кровью,сидели и разговаривали на своём языке ,как только я отвлеклась что бы убрать волос который упал мне на глаза ,посмотрев обратно в дырку я с ужасом попятилась назад,на другой стороне через дырку прямо мне в глаз посмотрел этот инопланетянин .Я спряталась в самый укромный уголок ,дабы он меня не нашёл,но я знала ,что смерть неизбежна.Он зашёл в эту комнату,меня по прежнему не было видно так как я спряталась за шкаф.Он осмотрелся своими большими красными глазами и вдруг наши взгляды соприкоснулись,я быстро отодвинулась назад,он медленно начал подходить ко мне .Неожиданно для меня и него мы взялись за руки ,они были скользкие и противные ,но я не решалась их отпускать.После нескольких часов держания за руки он отпустил ,отпустил и руки и меня ,опустившись на землю,при этом не вымолвив не слова,он улетел к себе ,а я осталась сидеть и ждать его.С тех пор она ни когда не уходила от того места ,люди давали её еду,шутливо называли "Хатико",но к сожалению она так и не дождалась свое суженного.