Діалог з  теми «де слова з  ділом розходяться, там непорядки водяться

1) Йшла вона з ненькою Варварушкою купатися в озері; а в лісі, як навмисне, ягідка за ягідкою – стигла суниця так і заманює глибше в гущавину (М.Телешов «Крупеничка»). 2) Роздав він скоріше всі залишки, струснув порожнею торбинкою, вклонився всім на прощання і пішов потихеньку своїм шляхом, спираючись на палицю (М.Телешов «Крупеничка). 3) І тільки-но він її поцілував, красуня розплющила очі, прокинулась і привітно глянула на нього (Ш. Перро «Зачарована красуня»). 4) Але хоч яким би спокійним було море - завжди коло берега воно ледь-ледь коливалося, вода злегка підіймалася, як груди дитини, що спить (Г.К.Андерсен «дикі лебеді»). 5. Еліза думала, що вона все ще бачить сон, - так дивно було летіти в повітрі, високо над морем (Г.К.Андерсен «дикі лебеді»).

Прислівники дії  відповідають на питання: як? яким чином? (як? – навмисне, потихеньку, привітно, злегка, високо).

ВИБІР ШЛЯХУ

Його  охопив сумнів: «Чи те я роблю, що слід? Чи здатний на це? Чому так тягне  у невідоме?» І він зупинився серед шляху, подивився навкруги. Хоча дорога стелилася рівна й широка,  він не міг іти далі:  неспокій і невдоволення собою переповнили його. А обіч  дороги громадилися вершини, які здавалися  стрімкими й неприступними.
Їх оточували непрохідні хащі,  яруги, стрімчаки й бескиди…
І все ж він  зійшов з  дороги й крізь нетрі та чагарі заторував власну стежину до вершини. І вже ніщо не могло зупинити сміливця. Він здіймався все вгору і вгору. «Божевільний!» — жахалися одні. «Відчайдушний!» — захоплено вигукували інші. «Щасливий!» — зітхали ті, які через свою кволість, не могли піти за першопрохідцем.
А були й такі, що  заздрили й  зневажали сміливця.
Але він здіймався на вершину, де не ступала ще нога людська. І то було його покликання й безсмертя. Як важливо в житті знайти себе, доки не пізно, доки ще молодий!
А йому  йшов тридцять другий. За спиною в ньогоі вчителювання,  участь у боях,  робота в  газеті художником, карикатуристом. Читачі в кожному номері шукали  дотепні малюнки, під якими стояв підпис «Сашко». Друзі приходили до нього в майстерню, щоб подивитися, як під пензлем народжується пейзаж чи людський тип. І називали його талановитим.
А його не задовольняли ні карикатури, ні акварелі, ні олійні праці. Він  почувався невдоволеним, бо відчував у собі силу творця нового мистецтва, що тільки-но утверджувалося. І однієї ночі  він рішуче виходить зі своєї майстерні, щоб ніколи до неї не повернутися. Залишає назавжди мольберт, фарби, картини, поспішає на вокзал, сідає в поїзд, що везе його в Одесу. А вранці він уже стоїть перед директором кінофабрики й промовляє три  слова:
— Хочу стати режисером!