Скласти казочку про кишені і метелика

Була весна. Про сніг колишній

давно забули ліс і сад.

Стояли яблуні та вишні

у квітах з голови до п'ят.

Все оживало, все раділо

в зеленім лісі і в садку.

І кожен сам знаходив діло

собі під силу й до смаку.

Отам, де сосни із-за тину

здаля дивились у квітник,

розкинув довгу павутину

Павук — похмурий працівник.

Він жив у хатці на гілляці,

щоранку вдосвіта вставав,

а вставши, зразу йшов до праці

і плетиво своє снував,

ще й буркотів:— Щоб мух ловити,

міцні тенета я роблю.

Я дуже впертий, працьовитий,

неробства зовсім не терплю!

 

Поміж дерев, найстарших віком,

у гущині серед трави,

на сто дверей і двісті вікон

стояв будинок мурашви.

Виходили крізь всі ті двері

щоранку тисячі мурах

і метушились до вечері

і по землі й по стовбурах.

Вони тягали суччя, дрюччя,

за себе важчі в сто разів,

облазили дерева й кручі

усі — з верхів і до низів.

А ввечері повзли додому

і так, щоб чути скрізь було б,

хвалились:— Всім давно відомо,

що й ми ненавидим нероб!

 

Неподалік, де тихо дзенькав

серед трави ясний струмок,

бджілок родина чималенька

вселилась в гарний теремок.

Вони збирали мед на квітах

аж до вечірньої зорі.

І клопоту шок працьовитих

любили всі, малі й старі,

бо, хоч і мали гострі жала,

вони й самі любили всіх

і тільки тих не поважали,

хто байдикує всім на сміх.