Ледь-ледь збиралося на досвіт, і мати, вмившись, зодягали чисту сорочку, підв’язувалися вишитим фартухом. доки варилося снідання, мати місили тісто. коли ж, нарешті, воно ставало в’язким, як ґума, мати призупиняли роботу, а потім починали викачувати хліб. легкими рук відривали опецьок тіста, вмокали у воду руки, щоб воно не прилипало, й, з однієї долоні в другу, формували круглу, наче сонце, хлібину. злегка поплескавши верхівку, ненька клали паляницю на рушник. доки мати викачували останню паляницю, я біг за лопатою і, внісши, приставляв її до припечі. розіславши капустяний листок поверх ясенового язика лопати, вони змащували його олією або притрушували борошном й усаджували хлібину. зробивши виделкою зверху кілька в, мати метко шугнули лопату з хлібиною в гарячу утробу печі; потім другу, третю… згодом ненька у піч, витягують буханець, важать у руці — якщо важкуватий, значить ще не надійшла пора виймати. лише за другим чи третім заходом, коли від легкого постуку низ паляниці одгукнеться подзвоном, почнуть виймати зарум’янілі хлібини й розсаджувати їх вервечкою на розісланий рушник. кожен буханець неодмінно видмухають, ошкребуть нижню скоринку від залишків капустяного листя, і вони стають чистенькі, зарум’янілі, а зі споду наче людська п’ятірня відбилася… і як тільки хліб трохи остигне, мати змащують його здором. верх хлібини робиться блискучим, запашнішим. затим прикривають святковим рушником, «щоб достигали». хліб на столі — то найбільше багатство, і до нього треба зі святістю ставитися песказ текста жилательно на украинском 35 .