Кожного дня,тільки-но прокинувшись,я чую веселе:"Доброго ранку!" і бачу найлагіднішу в світі посмішку-мамину. З цих слів і починається мій кожний день. Мама-це найперша людина, яка вчить мене бути доброю, чуйною та справедливою. Тільки вона може так лагідно мене посварити, вказати на мої провинності,і так ніжно пригорнути та поговорити зі мною, як із дорослою людиною. Мама багато розповідає мені про різні життєві ситуфції і завжди наголошує, що на погані вчинки не можна відповідати тим же. І завжди потрібно ставитись до людей так, як хотілось би, щоб люди ставились до тебе. Я дуже хочу бути схожою на свою маму!
Ліричний герой – це суб'єкт ліричного твору, персонаж лірики. Великий поет, говорячи про себе самого, про своє я, говорить про загальне - про людство , бо в його натурі лежить все, чим живе людство. Таким був і ліричний герой Франческо Петрарки – ніби уособленням самого поета, до безтями закоханого у Лауру чоловіка.
Єдність "Канцоньєре" забезпечує єдність особистості ліричного героя, людини епохи Відродження, гуманіста. Хоча кожен твір, який увійшов у «Книгу пісень» цінний сам по собі, проте, він - частина цілої книги - ліричного щоденника її героя, людини нової епохи, чия людяність знаходиться і розвивається завдяки любові. Саме тому в «Канцоньере» входять твори, присвячені гострим політичним питанням сучасності. Ці події ліричний герой передає і оцінює з гуманістичних позицій. В любові до Лаури укладена вся краса, вся досконалість і вся суперечливість світу, саме ця любов відкриває ліричному героєві світ.
Головний герой «Канцоньере» - об'єктивний образ сучасника-гуманіста, наділеного новим баченням життя з тими протиріччями, які були притаманні епосі Треченто. Ліричний герой «Книги Пісень» усвідомлює суєтність земних радощів і при цьому не менш чітко усвідомлює марність своїх спроб повністю від цих радощів відмовитися і обрати шлях, що веде до порятунку на небесах.
В автобіографічній книзі прози «Моя таємниця» суперечка між Франциском і Августином про марність земного кохання закінчується таким підсумком: Франциск говорить, що не може приборкати своє бажання, а Августин відповідає: «Але, нехай буде так, раз не може бути інакше».
