На розпутті кобзар сидить
Та на кобзі грає,
Кругом хлопці та дівчата,
Як мак процвітає.
Встає хмара з-за Лиману,
А другая з поля,
Зажурилась Україна —
Така її доля!
Виростають нехрещені
Козацькії діти,
Кохаються невінчані,
Без попа ховають,
Запродана жидам віра,
В церкву не пускають!
Умовк кобзар, сумуючи:
Щось руки не грають.
Налетіли чорні круки
Вельможних будити,
Зібралося козачество
Богу .
Вона все ходить, з уст ні пари.
Широкий Дніпр не гомонить:
Розбивши вітер чорні хмари
Ліг біля моря одпочить.
Ходи до нас вечеряти:
У нас козак в очереті,
В очереті, в осоці,
Срібний перстень на руці;
Молоденький, чорнобровий,
Знайшли вчора у діброві.
Кругом дуба русалоньки
Мовчки дожидали;
Взяли її, сердешную,
Та й залоскотали.
Объяснение:
Посеред кімнати — дубовий старовинний стіл. Він квадратовий, а столішни-ця викладена мозаїкою з елементів, зроблених із дерев різних порід. Стіл спирається на масивні ніжки. Проміж них — дерев’яні поперечки. Коли я була зовсім маленькою, я полюбляла на них сидіти. А ще у прабабці є диван. Як же не присісти на прохолодну шкіру старого дивана! У нього висока спинка із дзеркалом, полички, на яких стоять кумедні порцелянові слоники. По боках дивана — товсті шкіряні валики. Вони замінюють подушки. Я не стану описувати ані етажерку з книжками, яка стоїть між диваном і буфетом, ані шифоньєр, що розмістився у правому кутку кімнати, між вхідними дверима нком. А ось телевізор у прабабці сучасний. Від цього подарунка моїх батьків вона не відмовилася
