кожен з батьків мріє, що його діти будуть здоровими, розумними, хорошими і в будь-якій ситуації поводитимуться як маленькі леді й джентльмени. але досить часто нащадки раптом наїжачуються і поводяться дуже нечемно. мало хто з батьків знає, що дитячий непослух дуже часто залежить саме від поведінки дорослих.
психолог р.дрейкурс вважає, що погана поведінка дитини — це всього лише помилкова ціль, яку можна переорієнтувати. він виділив чотири цілі дитячого непослуху: увага, ухилення, влада й помста. психолог рекомендує батькам прислухатися до власних відчуттів, аби визначити, чому саме ваша дитина не слухається. якщо її поведінка викликає у вас роздратування — дитина потребує уваги. якщо відчуваєте відчай, то, скоріш за все, дитина втратила віру в себе. якщо мама і тато зляться — дитина хоче показати свій вплив у сім’ї, а коли ображаються — дитина мститься.
якось за кордоном, я побачила соціальну відеорекламу, яка вразила до глибини душі. маленька дівчинка в рожевому платтячку простягає аркуш зі своїм малюнком і просить: «мамо, мамо, подивись! ». але мама, зайнята чимось важливим, не звертає на донечку уваги. ось мала вже трохи підросла й катається на велосипеді по яскраво-зеленій траві. вона щаслива, що навчилася кататися, і радісно гукає: «тату, тату, подивися на мене! ». але батько дуже зайнятий, він розмовляє по мобільному телефону і навіть не повертає голови до дитини. а ось дівчинка — вже підліток. вона сидить, притулившись спиною до сірої стіни і застиглим поглядом дивиться перед собою. поруч — використаний шприц зі слі каламутної рідини. їй уже не потрібна увага тих, кого вона так довго
найчастіше непослух, а згодом і асоціальна поведінка дітей бувають спричинені дефіцитом уваги батьків. маленькі дітки можуть мочитися у штанці, молодші школярики починають погано вчитися й бешкетують на уроках, підлітки пробують алкоголь або наркотики. але все це спрямоване на одне — увагу батьків.
дівчинка, яка гарно вчилася, раптом почала приносити погані оцінки. батьки сварили дитину, але ситуація час від часу повторювалася. в розмові з дитячим психотерапевтом, до якого звернулися стурбовані батьки, дівчинка сказала: «коли я добре вчуся і чемно поводжуся — вони мене наче не помічають. ніколи не хвалять за гарні оцінки, ніби так і має бути. а от коли отримую погані оцінки, то тато і мама починають мене сварити, намагаються з уроками, приділяють мені більше часу. тому «двійки» отримую навмисне, коли хочу, щоб мама хоч трохи побула зі мною, щоб разом почитали книжку».
чимало захворювань у дітей, особливо малюків, також зумовлені браком уваги і любові. коли, приміром, батьки сконцентровані лише на матеріальній турботі — нагодувати, вдягнути дитину, — але не приділяють їй належної душевної ласки. коли син чи донька почуваються емоційно обділеними через завантаженість батьків. ось приклад досить типової ситуації: малюк іде до дитячого садочка, бо мама після декретної відпустки повертається на роботу. більшість дітей першого ж тижня починає хворіти. і річ не тільки в тому, що у великому колективі так легко підхопити якусь інфекцію, а в тому, що мама, яка завжди була поруч, раптом зникає на цілий день. а дитина мусить бути серед незнайомих дітей і дорослих, які не завжди привітно зустрічають новачка. хвороба — це один з підсвідомих способів повернути втрачений рай, коли найрідніша людина була поруч. адже коли дитина хвора — мама бере лікарняний, залишається вдома, готує смачний бульйон з курочки, купує нові іграшки. разом вони читають книжку, конструктор, коли дитина одужує, мама знову повертається до роботи і знову не приділяє доньці чи синові достатньої уваги. потім чергова хвороба — і мама знову залишається вдома. дитина починає хворіти частіше й частіше, щоб відчути любов, яку батьки їй, коли вона здорова. дехто переносить цей тип поведінки в доросле життя. такі люди ладні надовго «втекти у хворобу», аби лише відчувати турботу рідних і знайомих. тому даруймо більше любові й уваги здоровій дитині, замість згадувати про свої батьківські обов’язки лише тоді, коли доня чи син захворіють.
психотерапевти вважають, що психологічні проблеми в дітей (тривога, страхи, непослух) — не що інше, як відбиток проблем батьків. часто батьки повертаються з роботи в поганому настрої, роздратовані. діти помічають це на рівні (міміка, жести, поведінка) і віддзеркалюють поведінку батьків. тому спілкуватися з дитиною слід тільки тоді, коли мине втома. не варто обговорювати при дітях фінансові проблеми, негаразди на роботі, конфліктні ситуації, епідемію чи економічну кризу в країні, негативно висловлюватися про інших людей. це може спричинити наростання тривоги в малюків. крім того, не дивуйтеся, коли в день народження шефа ваш син раптом запитає: «то це той старий козел, якому давно вже час на пенсію? ».
над тим, що таке життєвий успіх, ламали голову багато поколінь. але до єдиного розуміння цього питання так і не прийшли. адже скільки людей, стільки й думок. і всі вони різні. це залежить від виховання, від рівня знань, навіть від особистих якостей людини. для одних людей життєвий успіх полягає насамперед у матеріальному благополуччі. для інших — зовсім в іншому. їм далекі грошові проблеми. вони захоплені своєю роботою й знаходять щиросердечний спокій у зовсім інших цінностях. і це теж свого роду «життєвий успіх». на мій погляд, він укладений у сукупності моральної задоволеності, щиросердечного спокою й матеріального благополуччя. тільки при сукупності цих благ людина може почувати себе щасливим і тоді його голова звільняється від повсякденних турбот, йому не доводиться думати про «хліб насущному»
у нього з’являється бажання працювати, втілювати в життя цікаві ідеї. і це стосується не тільки кар’єри, але й особистого щастя. людина, що має улюблену роботу й робить успіхи або має шанувальників свого таланта, без домівки не може бути повністю задоволений життям. тільки сімейне благополуччя може зробити людини по-справжньому щасливим. і такі люди свій життєвий успіх зв’язують із теплотою, зарядом позитивної енергії, одержуваної в колі сім’ї.
але життєвий успіх у той же час, як рулетка: бідному везе, іншому немає. а з іншого боку, людина сам творець свого щастя. у кожного повинне бути завзятість, терпіння, а головне — бажання домогтися чогось у житті. може бути, з моєю точкою зору багато хто не погодяться, може бути, для них життєвий успіх — щось зовсім інше. але на це можна відповісти одне: «скільки людей, стільки й думок».
