Ось вже місяць космічний човен мандрує по безкрайому космосу. Нарешті зупинка. Нова планета. Щось вражаюче і загадкове. Один з космонавтів наважився оглянути невідоме оточення. Він ходив довгих три годи. Уважно придивлявся. Прислухався до всього. Все здавалось таким чужим і далеким серцю. Він стомився і почав сумувати. Побачивши не далеко від себе невеликий кам"яний насип він вирішив зупинитися і відпочити. Комонавто важко присів на гаряче каміння і сумним поглядом озирнувсь навколо. Якась пустка і нічого більше. Час минав швидко. Космонавт вирішив поврнутися. Коли він підійшов до човна, то зустрів таких же сумних друзів. Всі разом вирішили якомога швидше летіти назад, бо зрозуміли - рідніше рідної землі і в усьому космосі не знайдешⒶ.
В одномумісті жили два маленьких горобчики Чик та Чирик. Дуже любили вони вихвалятись один перед одним.
Одного сонячного ранку горобчики знову почали вихвалятись. Чик, гордо піднявши голову, сказав:
- Подивись, яке в мене гарне пір'ячко. Воно так і виблискує на сонці.
Чирик відповів:
- Та ти тільки поглянь, які у мене ніжні крильця, тендітний хвостик. Я набагато кращий від тебе.
Чик аж закричав від таких слів. Між горобчиками почалась сварка, яка невдовзі переросла в бійку.
За маленькими хвальками, хитро примруживши оч гав великий чорний кіт Мурко. Чик та Чирик бились так, що аж летіло пір'я. Кі тихенько підкрався і швидко стрибнув за здобиччю. Вхопив горобчиків за хвостики. Перелякані пташенята почали вириватись, і таки полетіли. У Мурка в лапах залишилися лише їхні хвостики. Посідали бідолашні на паркані і мовчать. Нікому не хочеться більше вихвалятись, та і немає чим.
З того часу горобчики жили дружно. А якщо і кортіло деколи похвалитись, то одразу згадували про свої хвостики, які залишились у Муркових лапах.
