Объяснение:
Моя улюблена книга — це «Маленький принц» А. Сент-Екзю- пері. Познайомився я з нею давно. Як розповідав мені брат, він ледве врятував цю книжечку від мене. Тоді мені було два рочки. Звісно, я цього не пам’ятаю, але, напевно, тоді мені книжечка дуже сподобалась.
Потім «Маленького принца» мені читала ввечері мама. Разом ми розглядали малюнки, і я думав, що герой оповіді схожий на мене. Я теж хотів взяти олівець і намалювати що-небудь схоже на «удава, який поглинає свою жертву цілком, не жуючи. Після цього він вже не може поворухнутися й спить півроку поспіль, поки не перетравить їжу».
Хочу сказати, що по-справжньому захопив мене сюжет «Маленького принца» тільки тоді, коли я сам прочитав книгу. Усі планети, які відвідав Маленький принц, ожили в моїй уяві. Але понад усе мене вразила розповідь принца про його власну планету. На ній, так само, як і на нашій планеті Земля, росли дивовижні квіти, кущі й дерева. Найстрашнішим з-поміж них був баобаб. Якщо не впізнати баобаб відразу, то він починав розселятися по всій планеті. Його міцне коріння руйнувало планету, особливо, якщо вона була маленькою. А найпрекраснішою рослиною планети була троянда. Троянда, як справжня красуня, була вибагливою, її настрій постійно змінювався. Найбільше мені запам’ятався епізод, в якому звучить відомий тепер всім у світі вислів: «Ми відповідаємо за тих, кого приручили». Раніше я хотів, щоб батьки подарували мені собаку. Тепер я зрозумів, що не готовий до цього: собака вимагає турботи й захисту. Він не любить залишатися на самоті.
Крім того, його щоденно вранці й ввечері треба вигулювати. Завдяки улюбленій книжці я зрозумів, що треба відповідати за свої слова й вчинки. Треба цінувати дружбу й повсякчас докладати зусиль, щоб люди теж з повагою ставилися до тебе.
Теза: Стереотип - це шаблон, який є необхідним у серійному виробництві, але не може бути застосованим у сфері людських стосунків чи оцінок. Сприйняття світу в рамках усталених уявлень дає спотворену картину дійсності, звужує коло можливостей людини й зводить нанівець будь-які спроби особистісного зростання.
1 аргумент. Моя думка грунтується на твердженні Арістотеля: "Жоден великий геній ніколи не існував без дотику божевілля". А божевілля - це відхилення від норми, чогось середньостатистичного. Всі відкриття в науці й мистецтві здійснені саме такими "ненормальними", які відмовилися від трафаретного мислення й спіймали Божу іскру.
Приклад з літератури. Протистояння нестандартного таланту і шаблонної посередності відтворює у романі "Диво" П.Загребельний. Самобутній геній Сивоок, порушуючи всі тогочасні закони мистецтва, творить неповторні мозаїки Софії Київської, які й сьогодні зачаровують нас. Він ігнорує правила укладання смальти, працюючи над образом Оранти, бо знаходить свій іб, який дасть кращий ефект. Міщило ж, хороший майстер, позбавлений дару власного бачення, чітко дотримується завчених методик, на його мозаїках камінці смальти ідеально підігнані, а кольори абсолютно відповідають тогочасним канонам. Коли ж до храму вривається сонце, Міщилова робота перетворюється на дзеркало, а Сивоокова Оранта виграє всіма барвами, зберігаючи чіткі контури.
Объяснение:
