Термін «маркетинг» увійшов в ужиток у науковій літературі на початку XX сторіччя. Він є похідним від англійського слова тагкеі (ринок), тобто маркетинг, беручи загалом, — це ринкова діяльність, праця з ринком. Зміни умов виробництва та реалізації товарів багаторазово трансформували зміст цього терміна. Саме тому більшість колишніх визначень маркетингу залишилась тільки в історії науки. Однак, спільні зусилля багатьох авторів створили поняття про маркетинг як про науку, тобто систему теоретичних, методологічних та практичних знань, що розроблялися та поглиблювалися в межах загальних дисциплін комерційної справи та комерційної діяльності. Цікаве, наприклад, визначення маркетингу, що належить професіональній асоціації маркетологів Канади та США. Згідно з ним маркетинг — це «вираз ділової активності, що спрямовує потік товарів та послуг від виробника до споживача або користувача». Ще ширшим бачив зміст цієї діяльності американський учений Пол Мейзур, стверджуючи, що «маркетинг — це постачання стандартів життя суспільству». Мал-кольм Макнейер із Гарвардського університету додав важливий принцип до цього визначення, коли сказав, що «маркетинг — створення і доставка стандартів життя суспільству» (курс, наш. — В. К.). Теодор Левіт — американський теоретик сучасного маркетингу — стверджує: «комерційні зусилля щодо збуту — це організація заінтересованості продавців у перетворенні свого товару на готівку, а сучасна маркетингова орієнтація — це організація задоволення потреб споживача через надання потрібного йому товару та сукупності додаткових послуг, пов'язаних зі створенням, поставкою та споживанням товару». Представник європейської школи маркетингу X. Нефферт додає: «маркетинг — це координація, планування та контроль на фірмі з метою утримання існуючих ринків та завоювання потенційних». Скандинавська
Эпоху Возрождения по праву именуют эпохой "великих открытий". Кругосветные путешествия, открытие Нового света, когда впервые представилась возможность выйти за пределы "мира", известного античной и средневековой географии, предшествовали многочисленным важным открытиям в самых различных областях естествознания. Однако ни одно из поистине выдающихся научных наблюдений и открытий не имело такого исключительно важного значения, как создание великим польским астрономом Николаем Коперником (1473-1543) гелиоцентрической системы мира.Новым оказалось и отношение к движению. Если по своей физической природе Земля в старой системе мира являла "низшую" ступень, то своей неподвижностью она обеспечила за собой значение центра мира. При этом покой почитался высшим состоянием по сравнению с движением: средневековая картина мира принципиально статична. Сделав движение уделом Земли, Коперник не только "поднял" ее до небес, но и показал, что именно движение является нормальным состоянием всех планет.
Коренному пересмотру подвергался и вопрос о причине и характере движения небесных тел. Коперник объясняет движение небесных тел их сферической, шарообразной формой, т.е. их природой. Благодаря этому отпадает надобность во внешних двигателях ("интеллигенциях" схоластической философии, "ангелах" схоластической теологии), и бог оказывается творцом и создателем "мирового механизма", не вмешивающимся в его дальнейшее функционирование. Тем самым не только в космологию, но и в философскую картину мира вводился принцип самодвижения тел.
