Людське життя непередбачуване і швидкоплинне. Кожен з нас коли-небудь замислювався, чого ж він хоче досягти у житті. І найперша відповідь, яка приходить – хочу бути щасливим.
Та що ж таке щастя? Багато хто мріє про успішне життя, кар`єру, сім`ю, злагоду і довір`я… Та немало людей прагнуть просто грошей, багатства і влади – це також їхній вибір, і він має право на існування. Як на мене, щастя – це коли в тебе велика родина, лад і добробут у ній, твої близькі живі і здорові… Ось таке повинно бути щастя. Саме про нього я мрію.
Сенс людського життя, призначення людин на землі, її морально-етичний вибір – ці всі питання хвилюють кожного з нас. Ми всі робимо вибір. Для багатьох мрії так і залишаються мріями. Але ж над ними треба працювати, щоб вони втілилися у життя, а не загубилися у часовому просторі. У мене також є мрія, чи, можливо, мета у житті, до якої я прагну. Полягає вона у тому, щоб отримати гарну освіту, влаштуватися на хорошу роботу, створити власну родину і, нарешті, відреставрувати будинок, у якому я народилася і пройшло моє дитинство.
Не буду говорити, що не хочу багатства чи визнання. Кожен з нас мріє про краще життя. Але не хочу, щоб вони стали моєю єдиною життєвою метою. Адже найголвніше – залишатися людиною. Людиною, яка вміє співпереживати і співчувати, яка може безкорисливо до ншому. Також призначення людської істоти я вбачаю в тому,б щоб розвиватися. Звичайно, ми отримуємо освіту, але на цьому не слід зупинятися. Освіту треба продовжувати у вищих навчальних закладах, займатися самоосвітою. Недарма кажуть, що навчатися ніколи не пізно.
Але річ не лише в освіті. Я вважаю, що розвиватися потрібно і в інших галузях життя, мабуть, в усіх. Читати книжки класиків і сучасних авторів, слухати різну музику, знайти своє хоббі, адже воно також допомагає відкрити у собі щось нове, чомусь навчитися. Навіть у роботі за своєю спеціальністю необхідно вдосконалюватися. Недарма вчителів, медиків та фармацевтів кожні п`ять рокі відправляють на курси підвищення кваліфікації – так вони дізнаються про щось нове у своїй професії, поглиблюють і вдосконалюють свої знання. Як кажуть, немає межі досконалості…
Ще я, як і кожен громадянин нашої держави, мрію про мир і спокій у ній. Хочу, щоб моя країна була успішною і процвітаючою і буду намагатися прикласти до цьго всі зусилля. Адже я не усвідомлюю себе без моєї Батьківщини, і все, чого я хочу досягти у житті, пов`язане з нею.
Тож я прагну, щоб світ, у якому я живу, став кращим, прагну самореалізуватися та самовдосконалитися, знайти своє місце у ньому.
Развитие системы образования. В конце XIX в. во многих городах, деревнях и аулах открывалось множество школ, было положено начало политехническому и женскому образованию. При многих школах имелись интернаты. К концу XIX в. в Казахстане было более 100 двухклассных школ с контингентом свыше 4 тыс. учеников.
Более выпускники русско-казахских школ поступали в кадетские корпуса и вузы России и зарубежных стран. Омский и Неплюевский кадетские корпуса готовили из числа казахской молодежи чиновников местного колониального аппарата. Большое количество казахских юношей учились в Санкт-Петербургском университете. Военно-медицинской Академии, Казанском, Томском университетах и других вузах.
Получило дальнейшее развитие традиционное образование. В казахской семье мальчиков и девочек 5-6 лет обучали дома, затем они поступали в трехклассные мектебы, где изучали грамматику и арифметику. Учебный план медресе включал такие предметы, как арабская филология, религиозное право, религиозная философия. Ученики также изучали общеобразовательные предметы и основы медицинской науки.
Медресе содержалось на средства частных лиц. Государство выделяло на развитие образования мизерную сумму. В мектебах и медресе учились дети не только зажиточных родителей, но и бедных. Мусульманские учебные заведения сыграли большую роль в приобщении казахской молодежи к восточной И. Алтынсарин. Организатором народного образования во второй половине XIX в. был выдающийся казахский Ибрай Алтынсарин (1841 -1889). Он родился неподалеку от Костаная в семье известного бия Балгожи, в 1857 г. окончил казахскую семилетнюю школу в Оренбурге. В результате систематического самообразования он стал высокообразованным человеком своего времени. Глубокое изучение истории и современного состояния русской педагогики позволило ему стать родного народа. При народа ему удалось в январе 1884 г. в Торгае, в 1888 г. в Иргизе, в 1884 г. в Костанае открыть казахские школы. С именем И. Алтынсарина связано и начало женского образования в Казахстане. Он открыл несколько школ для девушек с интернатами, в которых в 1886 г. обучались 211 учениц. Его заслугой также является открытие сельскохозяйственных, ремесленных школ, разработка дидактических принципов обучения и воспитания детей, создание учебных и методических пособий. Написанные им "Киргизская хрестоматия", "Руководство по обучению киргизов русскому языку", "Мактубат" имели огромное значение в истории казахской культуры. В этих учебниках для казахских школ использован русский алфавит. "Только с применением русского алфавита киргизский (казахский) язык избавится от арабских, татарских слов, которые неуместно вошли в киргизский язык. Только при употреблении русского шрифта казахские книги будут писаться правильно",-писал И. Алтынсарин.
Школу он считал ключом к подлинному народа. "Школы - это главные пружины образования казахов, на них, в особенности на них надежда, в них только будущность киргизского народа",- писал Учитывая кочевой быт казахов, он предлагал открывать интернаты при школах.
И. Алтынсарин был действительным членом Оренбургского отдела Русского географического общества. По заданию отдела он сделал доклад, затем опубликовал несколько статей по этнографии казахского народа.
Значительна и литературная деятельность Наряду с переводом на казахский язык басен Крылова, рассказов Л.Н.Толстого, К. Ушинского он написал короткие рассказы о выдающихся ученых, государственных деятелях, трудолюбивых, сметливых крестьянах. Алтынсарин включил в свои книги рассказы многих народов мира. В его произведениях широко использованы казахские сказки.
Произведения Алтынсарина правдиво отражали казахскую жизнь. Своими стихотворениями и рассказами он пропагандировал науку, осуждал невежество. Призывая молодежь к он ставил в пример культурную жизнь других народов, их достижения в науке, бичевал невежество. Рассказы написаны доступным для читателя, выразительным языком, имели большое педагогическое и воспитательное значение.
