Покозачення — соціальний процес переважно самовільного набуття козацьких прав представниками інших соціальних груп і верств українського соціуму, що наприкінці 16 — у 18 ст. становив одну із провідних тенденцій соціального розвитку. Участь у процесі П. могли брати як представники провідної соціальної верстви — шляхти, котрі в такий б долучалися до військової організації козацтва українського й отримували можливість реалізувати себе у військовій сфері, так і соціальні низи — селяни та міщани, для котрих П., крім військової складової, несло в собі можливість підвищити свій соціальний статус, позбутися залежності від дідича чи міської корпорації.
З кінця 16 ст. процеси П. охоплювали переважно Київщину та Брацлавщину, на малозаселені терени яких стікалися втікачі з інших українських земель. У часи загострення соціальних суперечностей, трансформації їх у відкриті форми збройної боротьби процеси П. перекинулися на Подільське воєводство і Волинське воєводство та, навіть, отримали наслідування на теренах Руського воєводства і на землях південної Білорусі.
