дной из наиглавнейших особенностей планеты Земля является существование на ней жизни. Этим она отличается от всех своих соседок по Солнечной системе. Область существования живых организмов на Земле называют биосферой (сферой жизни). Впервые этот термин ввел австрийский геолог Э. Зюсс в 1875 г., но распространился он после издания в 1926 г. трудов выдающегося ученого В. Вернадского.
Живые существа (растения, животные, микроорганизмы) существуют на поверхности Земли, в ее атмосфере, гидросфере и верхней части литосферы, в целом образуя пленку жизни (сферу) на нашей планете. Верхняя граница биосферы простирается на 85 км над поверхностью Земли. На таких высотах (в стратосфере) во время запусков геофизических ракет в пробах воздуха были обнаружены споры микроорганизмов, правда, в латентном (спящем) виде из за слишком неблагоприятных условий существования. Нижняя граница биосферы достигает глубин литосферы, где температура составляет больше 10000С (в молодых складчатых областях – это приблизительно 1.5 – 2 км и на кристаллических щитах – 7-8 км). При живых организмов удивляет. Так, живые бактерии обнаружены в горячих гейзерных источниках с температурой до 980оС, активная и довольно разнообразная жизнь бурлит в трещинах антарктических ледников и на наибольших глубинах Мирового океана, даже в океанических водах пораженных сероводородом, также существуют специфические серные бактерии.
Суперечки навколо визначення групи викликає вже мінімальна кількість її членів. Одні автори визначають групу як дві або більше осіб (A. Hare, 1962; S. Mika, 1982; A. Reber, 2000; Z. Necki, 998; C. Oyster, 2002).
Натомість інші автори (W. Prezyna, 1993) для двох осіб залишають поняття діади і вважають, що про групу можна говорити лише тоді, коли маємо справу з щонайменше трьома особами (див. J. Szczepanski, 1970; W. Domachowski, 2000).
Z. Necki (1998) та C. Oyster (2002) висловлюють думку, що діада – це найменша група. C. Oyster (2002, с. 28) твердить, що всі групові процеси мають подібний перебіг у групі, що налічує дві або більше осіб. Натомість соціальні психологи G. Homans (1950), T. Newcomb (1951) і M. Sherif (1947) розв’язують проблему мінімальної кількості членів групи, не зосереджуючись на конкретній кількості членів, а говорять про певну кількість людей, або що група – це кілька осіб (див. M. Argyle, 1999, с. 184).
Крім того, різні автори у визначенні групи акценують різні елементи як істотні. D. Cartwright і A. Zander (1968) підкреслюють, наприклад, взаємну залежність індивідів, що перебувають у групі. Для G. Homans (1950) істотним є процес комунікацій між членами. R. Merton (1963) зазначає, що йдеться про взаємодії настільки часті, які вели б до ідентифікації членів групи.
T. Newcomb (1951) і M. Sherif (1947) підкреслюють, що група існує тоді, коли її члени дотримуються певних норм. Ще інші автори звертають увагу на спільну мету, почуття відрубності щодо інших груп, почуття належності до власної групи або на групові структури.
У контексті аналізованої теми варто звернути увагу на ще один елемент групи, а саме – групове лідерство. T. Witkowski (1994, с. 43) пише, що лідера роблять привабливим його риси вождя, організатора і вчителя, його зріла особистість, компетентність і знання людей та їхніх головних потреб.
Підсумовуючи ці міркування, варто зауважити, що соціальні психологи найчастіше звертаються до такого визначення, яке поєднує кілька критеріїв у єдину цілісність, і визначають групу як дві або більше осіб, між якими існує безпосередня взаємодія. Такі особи мають спільну мету і норми, що приймаються членами групи, а також певні структури – соціометричну, комунікативну, влади і просування.
A. Hare (1962), автор наведеного визначення, говорить, що лише дотримання всіх цих умов одночасно дає змогу говорити про групу. Якщо котрийсь з елементів, які конституюють групу, не існує, слід би було радше говорити про сукупність.
а мне ответиш на вопросы
