Современные войны ведутся в эпоху совершенно иной техники, иных скоростей, а потому сравнивать их с античностью - бессмысленно. Да и вообще сравнение войн разных эпох - довольно неблагородное занятие, но для справки - разнесшая Германию и чуть не разнесшая всю Европу репетиция Апокалипсиса - 30-летняя война длилась, как нетрудно догадаться чуть меньше 30 лет. Столетняя война - одна из самых эпичных в Средневековье, длилась 116 лет с солидными паузами-перерывами. Пунические войны длились чуть больше 120 лет, тоже с перерывами. Нетрудно догадаться какого уровня достигал накал антагонизма к моменту, о котором пойдёт речь.
Взаимная ненависть вошла в плоть и кровь, оказала влияние на культуру - у римлян, например, ходовым выражением вплоть до эпохи домината стало "пунийская верность", как синоним предательства и лицемерия. Хотя, если взглянуть на дело объективно, то скорее правильно было бы придумать нечто подобное именно карфагенянам. Уже современники оценивали противоборство не много ни мало, как борьбу за господство над миром. Реально это была схватка за власть над Средиземноморьем, которое тогда было наиболее развитым и населённым регионом планеты наряду с Китаем.
К этому времени уже был Ганнибал и его грандиозные битвы и походы, в том числе через Альпы, были сражения в Испании и Сципион, получивший прозвище Африканского после победы во второй Пунической. И мир, условия которого были для Карфагена, казалось, катастрофой. По его условиям Карфаген выплачивал Риму огромную сумму денег - контрибуцию в 10 000 талантов золота (а один талант соответствует по массе объему воды в 26 литров) в течение 50 лет. Кроме этого Карфаген терял все свои заморские владения и весь свой военный флот (кроме издевательских десяти кораблей), а также он не имел право вести с кем-либо войну без разрешения Рима. Римляне были уверены, что их враг поставлен на колени раз и навсегда.
Объяснение:
На загальносвітовий процес залучення жінок у політику вплинув феміністський рух «який ставив завдання домогтися надання жінкам виборчих прав». У результаті основним мотивом жіночого лідерства виявляється прагнення пробитися до політики. Це не дивно, оскільки політика тривалий час залишалася долею чоловіків. Адже у чоловічому світі основною цінністю була влада, тому прагнення пробитися до неї було одним з основних у русі за рівноправність чоловіків і жінок. Прорив жінок у політику був наслідком не тільки руху за рівноправність, але він обумовлений і «глибинними структурними змінами у соціумі та, насамперед, — значним збільшенням частки жіночої праці у суспільному виробництві». У трудову діяльність жінки втягнені були вдало, але це потягнуло за собою появу нових проблем: неоднакова з чоловіками оплата за рівноцінну працю, проблема «подвійної зайнятості», а отже, спроб вивільнитися з однієї зі сфер задіяності жінки (або родина, або кар'єра). У галузі політики це виявилося у більшій активності жінок у низових партійних організаціях.
Особливість місії проявилася в тому, що Тетчер змогла відчути необхідність зміни моделі попереднього розвитку Великої Британії. У поєднанні з її інтуїцією, вмінням орієнтуватися в ситуації — ці практичні навички дали світові феномен тетчеризму.
Загальновідома важливість психологічного фактора у формуванні стилю політичного лідерства, вплив якого взагалі багато в чому базується саме на цьому аспекті. Якщо говорити про особистісні характеристики Тетчер, то, як відомо, за нею закріпився титул «залізної леді».
Самій їй більше подобалося називати себе «політиком переконання», що ґрунтувалося на тому, що у своїй політиці вона, зазвичай, керувалася обставинами, але при цьому послідовно дотримувалась «генерального» неоліберального підходу. Взагалі їй притаманна цілеспрямованість, твердість. Опитування суспільної думки показували, що її поважали як політика, але не любили; британців дратували деякі її вчинки тільки через те, що вона була жінкою, чоловіку вони легше б пробачили це. Як приклад можна навести вирішення силовими методами Фолклендської кризи, чи її стиль ведення засідань кабінету міністрів, де вона звичайно брала ініціативу на себе. Якщо їй треба було домогтися проведення якого-небудь рішення без особливих ускладнень, вона викладала на самому початку свої позиції, чим забезпечувала потрібний результат. Багато говорили про авторитарний стиль її керування партією (хоча і до того прем'єр у консерваторів відігравав авторитарну роль) і країною. Це може підтвердити приклад її відносин із кабінетом міністрів, де вона тримала тільки тих, хто був їй потрібний у даний момент і часто усувала міністрів навіть без пояснення причин, результатом чого з'явилася найбільша кількість перестановок у кабінеті, який вона очолювала. У своїх промовах та інтерв'ю вона знову ж займала наступальну позицію. При цьому їй не можна відмовити у таких притаманних жінкам характеристиках, як гнучкість, інтуїція; часто кажуть, вона інстинктивно відчувала розвиток ситуації. Те, що вона жінка, автоматично працювало на неї, чим вона вміла користуватись. Попри те, що Тетчер віддавала перевагу, щоб у ній бачили не жінку, а політика, вигідною була хоча б та обставина, що міністри — чоловіки, а прем'єр — жінка. Кожен британець вважається джентльменом, якому складно сперечатися із жінкою, тим більше привселюдно.
Маргарет Тетчер як політичного лідера наділяють характеристиками мужності, твердості, цілеспрямованості тощо. У той час, як для жіночого стилю загалом властиві м'якість, поступливість, уміння йти на компроміси, пошук найбільш прийнятної для всіх лінії поводження у політиці. Причиною даного протиріччя є, очевидно те, що Тетчер часто доводилось бути першою: перша жінка — голова консервативної асоціації студентів в Оксфорді, перша жінка — міністр тіньового кабінету консервативної партії, лідер опозиції, прем'єр-міністр. І хоча зараз жінка в політиці вже не рідкість, як і жінка — лідер, прем'єр-міністр, усе-таки це ще не повсякденне явище. Жінки своєю більшістю значно активніші у низових партійних організаціях; якщо ж жінка пробивається до вершин політики, зазвичай вона змушена виявляти удвічі більшу активність, рішучість і цілеспрямованість, ніж чоловік, щоб довести свою компетенцію у цій сфері. Виявившись на такому рівні влади, вона не тільки починає діяти відповідно до чоловічого стандарту поводження, а характеристики твердості, десь навіть жорстокості стають для неї більш прийнятними, їй властивими. Хоча останнім часом гається визначена тенденція до пом'якшення жіночого стилю політичного лідерства у зв'язку з тим, що жінці стало легше стати до політики.
Подробнее - на -
Объяснение:
