Влітку 1942 р. вся територія Радянської України була окупована ворогом. З перших днів гітлерівці прагнули запровадити так званий «новий» порядок. До виконання своїх страхітливих планів (плани «Ост», «Барбаросса» та ін.) фашистські загарбники приступили з перших днів окупації радянської території. 17 липня 1941 р. Гітлер підписав наказ про передачу окупованих радянських земель у відання «рейхсміністерства у справах зайнятих східних областей». Міністром було призначено підручного Гітлера А. Розенберга. В наказі зазначалося, що окупована територія поділяється на рейхскомісаріати, вони — на генеральні округи, а ці, своєю чергою,— на округи. Всі начальники адміністративних одиниць призначалися німецьким урядом. У передмові до «Директиви з керівництва економікою» («Зелена папка») (червень 1941 р.), яка містила «законодавство» окупаційного режиму, зазначалося, що загарбані радянські землі є частиною великонімецького «життєвого простору». Окупанти робили усе можливе для перетворення України на свою колонію, а народ — на рабів.
У липні 1941 р. німецько-румунські війська окупували Чернівецьку та Ізмаїльську області УРСР. З дозволу Гітлера обидві області (територією понад 15 тис. кв. км) за наказом Антонеску було включено до складу фашистської Румунії. В цих областях відновлювалися порядки, що існували тут до 28 червня 1940 р., тобто до з'єднання цих земель з Радянською Україною.
1 серпня 1941 р. генерал-губернатор Франк оголосив, що за наказом фюрера він включає частину західноукраїнських земель під назвою дистрикт «Галичина» до генерального губернаторства, створеного на окупованій території Польщі. До дистрикту «Галичина» з центром у Львові входили Львівська, Дрогобицька, Станіславська і Тернопільська (без північних районів) області. Ця територія становила
понад 48 тис. кв. км.
Ферганская долина – это одна из самых древних историко-культурных областей Средней Азии. В китайских источниках II-I вв. до н.э. подробно описывается богатая и густонаселенная страна – Давань (современная территория Ферганской долины). По сведениям китайских источников в Давани имелось более 70 городов, столицей государства был город Эрши. Это был большой торговый город, через который проходила трасса Великого шелкового пути. Про жителей Эрши говорили, что они искусны в торговле.
Давань с центром в Эрши описывалась как страна высокоразвитого сельского хозяйства. Рядом с Эрши имелись большие виноградники. Здесь изготовлялось вино, хранившееся десятки лет. Выращивалась люцерна (по-китайски трава «му-су»), которая главным образом экспортировалась в Китай.
Особым спросом пользовались ферганские кони. Среди них известны аргамаки, которые составляли предмет вожделения аристократии соседних стран. Китайцы особенно мечтали о тех конях, которые «потели кровью». Они считали их «небесными конями», на которых можно доскакать до «страны бессмертия». В Китае этим коням посвящали целые поэтические оды. Дело дошло до того, что в 104 году до н.э. 60-тысячное войско китайцев напало на Эрши, дабы не только расширить свои территории за счет Давани, но и чтобы заполучить небесных коней.
При тюрках, в средние века, Эрши было переименовано в Мингтепа. Постепенно Мингтепа приходило в упадок. Снижение торговой активности на Великом шелковом пути, а также многочисленные завоевания стали причиной упадка города. Со временем жители переселились и основали новый город на месте современного Андижана. Сегодня развалины городища Мингтепа находятся в 30 км. от Андижана.
