Соотнесите названия с определениями Султан Батыр был​

давньогрецькі храми

Найважливішим завданням архітектури у греків, як і будь-якого взагалі народу, було будівництво храмів. Воно породило і виробило художні форми, які перейшли потім до споруд будь-якого роду. У всі продовження історичного життя Греції її храми постійно зберігали один і той же основний тип, згодом засвоєний і римлянами. Грецькі храми анітрохи не походили на храми Єгипту і Сходу: це були не колосальні, що вселяють релігійний страх таємничі капища грізних, жахливих божеств, а веселі, привітні оселі людиноподібних богів, влаштовані на зразок жител смертних, але тільки більш витончені і багаті. Якщо вірити Павзаній, спочатку храми будувалися з дерева. Потім їх стали споруджувати з каменю, причому, проте, втрималися деякі елементи і прийоми дерев'яного зодчества. Грецький храм представляв собою будівлю в основному помірних розмірів, що стояло всередині священної огорожі (ι 'ερόν) на фундаменті про декілька щаблях і представляло в най шому своєму виді схожість з довгастим будинком, що має в плані два складені разом квадрата і двускатную, досить положисту дах; одна з коротких його сторін не виходила назовні стіною, яку тут замінювали дві пілястри по краях і стоять в прольоті між ними дві (іноді 4, 6 і т. д., але завжди парні числом) колони, кілька відступивши вглиб будівлі (звичайно на ⅓ квадрата), воно було перегороджено поперечною стіною з дверима в середині, так що виходили рід ганку або критих сіней (притвор, πρόναος) і внутрішнє, замкнутий з усіх боків приміщення - святилище (ναός, cella), де стояла статуя божества і куди ніхто не мав права входити, крім жерців. Подібне будівлю звані. «Храмом в пилястрах» (ι 'ερόν ε' ν παραστάσιν, templum in antis). У деяких випадках абсолютно таке ж ганок, як і з переднього фаса, влаштовувалося і з протилежного боку (ο 'πισθόδομος, posticum). Пілястри і колони сіней підпирали стелю і дах, причому остання утворювала над ними трёхугольний фронтон. Ця най ша форма в більш великих і розкішних храмах ускладнювалася деякими додатковими частинами, через що відбулися наступні види храмів:

Прибрежное положение финикийских городов развитию торговли. Установлено, что уже во II тысячелетии до н. э. существовали торговые связи между финикийскими городами и Египтом. В XIII веке до н. э. Финикия испытала нашествие народов моря. С одной стороны ряд городов были разрушены и пришли в упадок, с другой — народы моря ослабили Египет, что привело к независимости и возвышению Финикии, где главную роль стал играть Тир. Период наивысшего подъёма торговли финикийцев начался около 1200 г. до н. э., когда внутренние области Израиля были заняты израильтянами, а Сирия — арамеями[2]. Финикийцы начали строить большие (30 м длиной) килевые корабли с тараном и прямым парусом[3]. Однако развитие кораблестроения привело к уничтожению кедровых лесов Ливана. Тогда же финикийцы изобрели свою письменность. Уже в XII веке до н. э. были основаны колонии Кадис (Испания) и Утика (Тунис). Затем колонизации подверглась Сардиния и Мальта. На Сицилии финикийцы основали город Палермо. В VIII веке до н. э. Финикия была захвачена Ассирией. Финикийские города готовы были скорее платить дань материковым государствам, при условии, что те не будут мешать их торговле, чем вести долгие войны за независимость. Финикия перешла под власть персов в 538 году до н. э. В результате финикийские колонии западного Средиземноморья получили независимость и объединились под началом Карфагена (в VI веке до н. э.). В 332 году до н. э. Финикию захватил Александр Македонский. Примечательна осада Тира. Вскоре, однако, Тир был восстановлен. Тяжёлым ударом для финикийской торговли впоследствии стало падение и окончательное разрушение Карфагена. В I веке до н.э Финикия была завоевана царем Великой Армении Тиграном Великим. В римскую эпоху Финикия вошла в провинцию Сирия.