Діни ұғымдардың мағынасын жазыныс

Київська митрополія або Українська Православна Церква (1458—1596) — православна церковна митрополія з центром у місті Київ, яка містила в собі ряд православних єпархій під управлінням митрополита Київського і Галицького в юрисдикції Константинопольського патріарха, що утворилась у 1486 році, коли Москва самовільно обрала митрополитом на Київську кафедру Іону і тим самим відокремилася Московська єпархія від Київської Митрополії.

Таким чином, Київська митрополія яка включала в себе Галицькі єпархії і Московські єпархії опинилася розділена на дві частини: московську частину під управлінням самовільно висвяченого московським духовенством митрополита Іони і польсько-литовську частину Київської митрополії під управлінням Григорія ІІ Болгариновича. До складу Київської митрополії увійшли єпархії на території Великого Князівства Литовського (Чернігівська, Полоцька, Смоленська, Турівська, Луцька, Володимир-Волинська) та Польського королівства (Галицька, Перемишльська, Холмська). Спочатку резиденцією західноруського митрополита був Новогрудок, потім Київ і Вільно, але кафедральним містом залишився Київ.

Розділення Київської митрополії стало наслідком того, що Римська курія намагалася домогтися визнання Ферраро-Флорентійської унії православним населенням Східної Європи. З цією метою в жовтні 1458 р Константинопольський уніатський патріарх Григорій III Мамма поставив на Київську кафедру митр. Григорія (1458-1473), якого незабаром папа Пій II направив до польського короля Казимира IV Ягеллончика з проханням сприяти передачі Григорію Київської кафедри з рук митрополита Іони, Котрий перебував на Московщині. У Москві Григорія не визнали і відреклися від нього, але ряд православних єпископів в Польщі і Литві йому підкорилися. Тому митрополія відтак стала поділена на дві (унійну і православну) частково після Флорентійської і більше після Берестейської унії яка спричинила протистояння православних з уніатами у Києві.

У 1470 році митрополит Григорій ІІ під впливом православної пастви, яка не бажала перебувати під владою папи Римського, відійшов від ідей унії та повернувся в православ'я, а його митрополія увійшла в юрисдикцію православного Константинопольського патріарха.

Особенно тяжелым было положение крестьянства, испытывавшего тройной гнет (короля, феодала и церкви). Основная масса крестьян-ства была во Франции безземельной. За пользование землей французский крестьянин выплачивал феодальную ренту, составляющую до 1/4 собранного урожая. Еще более тяжелой была выплата денежного оброка – чинша. Выплачивали крестьяне, кроме того, десятину в пользу церкви и три налога королю (талью – с доходов, капитацию – подушную подать, двадцатину – налог с земли). Огораживание в отличие от Англии во Франции не приняло больших масштабов. Отставала Франция и в развитии промышленности. Господство цехового строя препятство-вало удовлетворению растущего спроса на промышленные изделия и ограничивало городской бедноте возможности заработков. Поэтому против цеховой организации ремесленного производ-ства выступали нарождавшаяся буржуазия и низшие слои горожан. Не получила должного разви-тия и торговля из-за преобладания сельского населения, а также наличия внутренних таможенных пошлин. Однако буржуазные отношения во Франции зарождались, и происходил процесс перво-начального накопления капитала. Основными его каналами стали налоговая система, государст-венные займы (т.е. система государственного долга), продажа судебных и финансовых должно-стей. Особенно обременительным был налог на соль. В 1439 г. введен прямой налог – большая, или королевская, талья, взимавшийся с земли, имущества или персонально (подушно). Величина налога не была фиксированной и, налогоплательщики страдали от произвола сборщиков. В 1549 г. во Франции наряду с большой тальей ввели малую талью, доходы от которой шли на оплату вой-ска. В XVI в. была введена откупная система: в 1604 г. сюринтендант финансов М. Сюлли (1560-1641) установил обще-французский откуп налогов. Откупная система стала источником первона-чального накопления капитала. Первые государственные займы-ренты были выпущены во Франции в 1522 г., когда король Франциск I (1494-1543) взял в долг у парижских банкиров 250 тыс. ливров из расчета 10%. Нача-лась спекуляция на курсе рентных бумаг, росли проценты. Порождением системы государствен-ного долга стала тонтина – наследование права получения процентов по государственным зай-мам. С этого времени увеличивалось число рантье – лиц, живущих на проценты с ценных бумаг. Однако бесконтрольный выпуск государственных рент привел к банкротствам. И в 1596 и в 1604 гг. Сюлли вынужден был аннулировать государственные займы. Увеличение королевской тальи и других налогов, а также усиление ростовщической эксплуа-тации во Франции определили процесс имущественного расслоения и обезземеливания крестьян-ства. Зажиточные и буржуазные слои пользовались возможностью скупать права дворян на сбор ренты, брали на откуп сбор косвенных налогов, занимались ипотечным кредитом, покупали зем-лю. Таким образом, во Франции преобладали не предпринимательство, а ростовщичество и от-купные операции. Многие французские буржуа предпочитали быть чиновниками огромного ад-министративно-судебного аппарата и покупали должности за деньги. Эти особенности социально-экономического развития Франции обусловили и своеобразие мануфактурного строительства. В отличие от Англии, где развитием мануфактур занималась бур-жуазия, во Франции мануфактурные предприятия возникали при участии государства.