1. ФІНАНСИ ЗАПОРОЗЬКОЇ СІЧІ
Державно - політичний устрій Січі.
"Значну роль в економічному ровитку українськиїх земель відіграло козацтво, яке вийшло на історичну арену в кінці XV ст. Воно успішно освоювало землі передстепової України, південного Поділля, Слобожанщини, Північного причорномор"я і Приазов"я. В середині XVІ ст. за порогами Дніпра було зосереджено багато українських козаків. Визначну роль у їх згуртуванні відігравала Запорозька Січ, що виникла на нижньому Подніпров"ї в середині XVІ ст. її можна визначити як самоврядну військово-політичну організацію народної самооборони з комбінованою громодсько-індивідуальною господарсьокою системою, яка грунтувалася на засадах особистої свободи козаків, демократії, самоуправління, федералізму та економічного лібералізму." [4-181с.]
"Економічна система запорозького козацтва складалася з двох секторів: січового і індивідуального. В свою чергу січове господарство поділялося на загальнгосічове та курінне. На цьому рівні переважали ті форми господарської діяльності, які потребували спільних зусиль, артільної роботи. Ядром соціальної організації Січі був курінь, де й минало все козацьке життя, Як самостійна економічна одиниця кожний курінь мав майно і доходи, якими Кіш як центральний запорозький уряд не розпоряджався. Саме між куренями Кіш жеребкуванням переділяв щорічно найбільш прибуткові угіддя - рибні лови, пасовища та сіножаті. Кіш утримував загальновійськові табуни коней, череди худоби, отари овець і торгував ними з сусідами: Польщею, Гетьманщиною і Росією. Індивідувльнго-трудовою діяльністю на приватному рівні запорожці займалися в паланках - адміністративно-територіальних округах на землях Вольностей Запорозьких козаків, які простягалися на південь від річок Тясмина і Орелі (у межах теперішніх Запорозької, Дніпропетровської, Донецької, Миколаївської і Кіровогорадської областей). Сімейні козаки іменувалися гніздюками. Вони були позбавлені статусу січовика і, виділившись з громадського курінного господарства, заводили власний хутір (зимовик). Поруч з суспільними (військовими) у паланках існували приватні зимівники, рибні промисли, млини, дуби (вантажні човни) тощо. Якщо курінь був одночасно адміністративно-бойовим і побутово-господарським підрозділом, то хутір-зимовик лише господарським поселенням. Необхідність куреня була зумовлена колективними потребами товариства, хутора - інересами окремих козаків як самастійних підприємців. Отже, економічному житю запорозького козацтва однаково властиві і спільні дії, і інрдивідуальні зусилля.
Объяснение:
Різні шляхи економічного розвитку Півночі і Півдня справили великий вплив на хід історичного розвитку США: буржуазія Півночі і плантатори Півдня у боротьбі за зміцнення своїх економічних позицій привели країну до громадянської війни.
Кінець XVIII - перша половина XIX ст. були часом стрімкої територіальної експансії США. Були приєднані Луїзіана (французьке володіння, що його продав Наполеон І) та придбана в Іспанії Флорида.
США взяли на себе місію вершителя долі усієї Західної півкулі, проголосивши в 1823 р. доктрину Монро. Сутність цієї доктрини полягала в тому, що США виступили проти можливого втручання європейських країн у латиноамериканські справи (після втрати Іспанією усіх колоній у Південній Америці) і в справи Американського континенту загалом. США як найбільша країна Західної півкулі відкрито проголосили своє право на політичне лідерство у цій частині планети
До середини XIX ст. внаслідок війн з індіанцями та з Мексикою територія США збільшилася в 2 рази. США не брали участі в європейських війнах, що давало можливість уникати великих витрат на армію і не зазнавати воєнних спустошень. Швидкому економічному розвитку сприяли і природні умови: м'який клімат, родючість землі, велика кількість лісів, корисних копалин.
Наявність вільних земель на заході США приваблювала переселенців із Європи. Серед іммігрантів було чимало кваліфікованих ремісників і робітників.
У 1800-1850 рр. населення США збільшилося більш ніж у 4 рази - з 5,3 млн. до 23 млн. осіб. Землі, що належали індіанським племенам, вважалися власністю держави, їх продавали білим переселенцям. Індіанців винищували або відтісняли все далі на захід.
сторию творят люди. По их делам,поступкам, подвигам можно узнать про целое поколение. Сейчас хочется рассказать о недалеком нашего края.
Просмотр содержимого документа
«Живые свидетели истории родного края Материал к уроку краеведения Алматинской области»
Живые свидетели истории родного края
Историю творят люди. По их делам,поступкам, подвигам можно узнать про целое поколение. Сейчас хочется рассказать о недалеком нашего города .
Тынышпаев Мухамеджан Тынышпаевич (1879–1937 гг.)
Тынышпаев М. Т. — общественный деятель, железнодорожник, активный участник проектирования и строительства Туркестано-Сибирской магистрали.
Родился 12 мая 1879 года в предгорье Жиланды Маканчи-Садыровского района Лепсинского уезда Семиреченской области.. В 1889 году он повез сына в город Верный на обучение. В 1900 году М. Тынышпаев окончил Верненскую гимназию и поступил в Императорский институт инженеров путей сообщения имени Александра I в Петербурге.
Практику Мухамеджан Тынышпаев проходил в степях Казахстана, где в то время прокладывали железную дорогу Оренбург — Ташкент. В 1906 году он участвовал в изыскательной экспедиции по изучению трассы будущей Туркестано-Сибирской магистрали. В этом же году М. Тынышпаев сдал выпускные экзамены, защитил курсовой проект «Строительство Туркестано-Сибирской железной дороги» и получил диплом инженера путей сообщения с правом составления проектов и производства всякого рода строительных работ и с правом на чин коллежского секретаря при вступлении на госслужбу.
В том же году М. Тынышпаев стал работать инженером на строительстве Средне-Азиатской железной дороги, принял активное участие в возведении моста через реку Амударью. В 1914 году он перешел работать на строительство Семиреченской дороги (начало Турксиба), где был начальником небольшого участка железнодорожной линии, а затем главным инженером линии от Арыси до Аулие-Аты. В 1924 году его пригласили в Казахский педагогический институт, открывшийся в Ташкенте, на работу преподавателем математики и физики. В этот период он занимался сбором информации о происхождении жузов, описывал историю казахских родов, составлял таблицы к генеалогии родов с краткими описаниями жизни и смерти ханов, батыров, биев, акынов,. Опубликовал исследования: «Коксуйский могильник и городище Кайлак», «Историческая справка о родоплеменном составе населения Ташкентского уезда», «Казахи в XVII—XVIII веке», «Победы и поражения казахов», «Материалы по истории киргиз-казакского народа». Уделял много времени общественной работе и пропаганде знаний.
