Периоды Реставрации Историки выделяют в правлении Бурбонов после отречения Наполеона от власти два этапа: Первый начался в 1814 г. и продлился до конца февраля 1815 г., когда Наполеон Бонапарт вернулся из ссылки, и снова стал собирать войска для возвращения себе престола; Второй – с 22 июня 1815 и до июля 1830 гг. В период с 1 марта по 22 июня 1815 г. французский престол снова занял Наполеон, его правление в историографии называется «Сто дней». Его власть была свергнута после поражения при Ватерлоо 22 июня 1815 г. Причины возвращения Бурбонов к власти Слабость монархического режима Наполеона Бонапарта; Поражение императора в русско-французской войне 1812 г.; Разгром французской армии под Лейпцигом в 1813 году; Не противостоять наступлению антинаполеоновской коалиции; Экономическое и финансовое истощение страны, казны; Социальные противоречия, которые разрывали Францию на части; Политический кризис; Коалиция союзников, которые воевали против Наполеона, захватили Париж; Союзники требовали, чтобы к власти во Франции вернулись Бурбоны. Таким образом, и внутренние, и внешние факторы формированию предпосылок возвращения Бурбонов к власти, установлению конституционной монархии и попыткам реформировать жизнь в стране. Особенности Первой Реставрации Бурбонов 2 апреля 1814 года французский Сенат, который возглавлял Шарль-Морис Талейран, проголосовал за то, чтобы отстранить Наполеона от власти. Также было принято решение восстановить в стране монархию, провозгласив Францию королевством. На трон был приглашен брат казненного короля Людовика XVI Луи-Станислас-Ксавье, который был коронован как Людовик XVIII. Его племянник Луи Шарль, сын покойного короля, умер в 1795 году в замке Тампле. ₽ Переходите на семейное обучение schoolrepetitor.ru Устройство нагревания Ploom 18+ discoverploom.ru Новый правитель Франции вернулся в страну после того, как 6 апреля Наполеон подписал отречение от власти. Союзники поддержали предложение Талейрана о том, чтобы власть монархия была ограничена Конституцией. Так, в 1814 году была принята Хартия, которая стала одновременно мирным договором Франции и союзников, а также условиями правления Людовика XVIII. Стране удалось сохранить практически все свои владения, войска союзников были выведены из Франции. Принятая Хартия 1814 содержала следующие важные пункты: Была установлена конституционная монархия; Учреждался двухпалатный парламент. Верхнюю имел право назначать король, а в нижнюю членов выбирали избиратели; Право выбирать принадлежало мужчинам, которые перешли 40-летний порог, платившие налог 1 тысячу франков. Правление Людовика было недолгим, поскольку Наполеон бежал с Эльбы, снова добрался до Франции и захватил Париж. Собрав верных сторонников, он снова стал воевать против стран бывшей антинаполеоновской коалиции. Но битва под Ватерлоо окончательно положила конец правлению Бонапарта. И к власти снова пришли Бурбоны.
Источник: https://mirfrance.ru/restavraciya-burbonov/
Дем’ян Многогрішний (1668–1672 рр.) став наказним гетьманом на Лівобережжі після відступу з цих територій Петра Дорошенка. Многогрішний належав до тієї місцевої старшини, яка не бачила іншого виходу, як підпорядкуватись московському цареві, але рішуче стояла на позиції автономії. Він вступив у переговори з представниками Москви, і у січні 1669 р. делегація України висловила бажання приєднати Лівобережжя до Москви. В березні того ж року в Глухові відбулася рада, на якій були затверджені так звані Глухівські Статті.
За ними:
· в п’яти містах (Києві, Ніжині, Чернігові, Острі й Переяславі) мали залишатися московські воєводи;
· податки мали збирати представники гетьмана;
· реєстрове військо становило 30 тисяч чоловік.
Ці ттті хоч і поступалися Березневим статтям Богдана Хмельницького, але до певної міри відновлювали автономію України (Лівобережної).
Іван Самойлович (1672–1687рр.) став наступником Д. Многогрішного, який був заарештований і висланий в Сибір. Його було обрано гетьманом в Княжій Діброві (біля Конотопа). Самойлович володів широким політичним світоглядом, прагнув відстоювати інтереси всієї України. Він вороже ставився до Польщі і не збирався ділити владу з Петром Дорошенком. Незабаром Самойлович, скориставшись війною Польщі і Туреччини, переконав московський уряд, що саме час покінчити з Дорошенком і приєднати Правобережжя. Після вдалих дій Рада в Переяславі 17 березня 1674 року проголосила Самойловича гетьманом обох боків Дніпра. Заручившись підтримкою турків і татар, Дорошенко зумів відвоювати Правобережжя, але свавілля поляків на цих територіях та похід татар і турків на Україну змусили його зректися свого плану і скласти гетьманські клейноди. Згодом гетьман Дорошенко присягнув цареві, але з’явитися перед Самойловичем не побажав. В битві з 30-тисячною московсько-козацькою армією, яка оточила Чигирин, Дорошенко змушений був здатися. В останні роки свого гетьманування І. Самойлович поводився незалежно від Москви, критикував її зовнішню політику, виступив проти підписання нею «вічного миру» з Польщею проти Туреччини і Криму, який би спонукав до оточення всієї України московськими військами.
Отже, за час свого гетьманування І. Самойлович намагався об`єднати козацькі землі, виступав проти прагнення Запоріжжя до політичної самостійності, приєднав частину Правобережної України і прийняв титул гетьмана обох сторін Дніпра.
