Сочинение "жизнь богатого человека в древней руси"

Відповідь:

Криза Римської республіки відноситься до тривалого періоду політичної нестабільності та соціальних заворушень, що завершилися знищенням Римської республіки та її перетворення у Римську імперію, приблизно з 134 р. до н. е. до 44 р. н. е.

Точні дати кризи невідомі, оскільки Рим коливався між нормальним соціально-економічним станом та кризою протягом багатьох десятиліть[1].

Подібним чином, причини і атрибути кризи змінювалися протягом десятиліть, і включали в себе поширення рабства, розбою, внутрішні і зовнішні війни, земельну реформу, винахід болісних нових покарань[2], розширення римського громадянства та зміну складу римської армії[3].

Сучасні вчені також не можуть дійти єдиного висновку щодо природи кризи. Традиційно розширення громадянства (з усіма його правами, привілеями та обов'язками) було негативно оцінено Саллустом, оскільки це спричинило внутрішній розбрат, виникнення суперечок з італійськими союзниками Риму, рабські повстання та бунти. Однак інші вчені стверджували, що, оскільки республіка означає res publica — справа людей (тобто основною цінністю для держави є людина і соціум) — бідних та безправних громадян не можна звинувачувати в тому, що вони намагаються задовольнити свої законні скарги[4].

Каждый период в истории культуры по-своему ценен. Но не случайно особую роль исследователи отводят античной (особенно греческой) культуре. И литература, и искусство, и философия Древней Греции стали отправной точкой в развитии европейской культуры. Географические рамки – территория Древней Греции и Рима, хронологические – от истоков крито-микенской культуры (рубеж 3-2 тыс. до н.э.) до кризиса Римской империи в III в. н.э. Однако воздействие античной культуры на мировую (прежде всего европейскую) выходит далеко за эти пределы, что говорит об её специфике – специфике культуры, обладающей парадигматической функцией. Общие черты античной культурной парадигмы: целостность, космологизм (космоцентризм), рационализм. Сущность античного отношения к миру определялась специфической, но естественной и гармонической моделью мира. Центральным событием модели мира был космос, управляемый богами. В это событие вписывались события великого и вечного, богоизбранного и богохранимого античного общества и события античного человека, на которого возложена божественная миссия. Главная черта античной культуры состоит в том, что она вырастает и развивается на основе городской (полисной) социальной и духовной жизни. Не случайно особую роль исследователи отводят античной культуре. И литература, и искусство, и философия Древней Греции и Рима стали отправной точкой в развитии европейской культуры.Древнеримская и древнегреческая цивилизации очень сходны друг с другом. Скорее всего, греческая культура оказала большее влияние на развитие римской за счет того, что она развивалась в более ранний период времени, а римская культура как бы наследовала её черты, она являлась их логическим развитием и конечно добавляла к ней множество новых признаков и особенностей. Поэтому, рассматривая римскую культуру можно часто говорить, что её особенности присущи и греческой культуре.