На жаль, політика розрядки 70-х років довго не існувала. Які ж причини того, аби відмовитися від досягнутих результатів? По-перше, довготривалий період холодної війни, все так само лишався у пам’яті, що викликало постійну підозрілість з боку держав. По-друге, політика пошуку ворога народу, як об’єднуючої сили для нації не відходила на другий план. Із політикою розрядки, такий ворог втрачався. По-третє, економічна криза, яка відбулася у 70-ті роки, сильно вплинула на перегляд політики урядом Радянського Союзу. Віра в те, що економічна криза є кризою капіталізму та чудовим шансом утвердити соціалізм у світі штовхнула СРСР до рішучого кроку. По-четверте, країни, попри всі домовленості, не поспішали ратифікувати угоди чи виконувати умови договорів. Так сталося із гельсінськими угодами: СРСР не поспішав виконувати свої зобов’язання в гуманітарній сфері, Захід же не намагався відмовитись від силового протистояння комуністичному блоку.
Фактично, країни взаємно провели демонтаж результатів політики розрядки. До яких наслідків це привело? Звісно, до негативних, зокрема:
1) Нарощування військової могутності країн. Економіка стала знову мілітаризованою. А. це значить, що інші сфери, зокрема соціальна недофінансовувалась. Сесія Ради НАТО у Вашингтоні в травні 1978 р. схвалила довгострокову програму збільшення військових витрат на 3% на рік протягом 20 років.
2) Вибух локальних конфліктів та часті військові дії. Звісно, їх підбурювали й самі супердержави, які мали з них вигоду. Як один із прикладів, у грудні 1979 р. СРСР ввів свої війська в Афганістан.
3) Розмивання біполярної системи входженням нових гравців через військові зіткнення. До прикладу, Іран.
4) Збільшення рівню міжнародного тероризму.
5) Ще більша загроза початку ядерної війни. ОВД і НАТО активно розміщують у Європі ядерну зброю першого удару.
Загострення міжнародного становища в першій половині 80-х років було не меншим, ніж в 50-60-х роках. Як і раніше протистояння супроводжувалось пропагандистською риторикою. Радянський Союз закликав до миру і в той же час направляв свої війська в Афганістан. Президент США оголосив СРСР "імперією зла" і закликав до "хрестового походу" проти комунізму.
брюшной тиф
Объяснение:
Если дата и место смерти Александра известны - 10 июня 323 года до нашей эры, Вавилон, то о причинах кончины все не так ясно. Как пишет древнегреческий историк Арриан в бессмертном труде "Анабасис", ссылаясь на некие "дворцовые дневники", Александр умер от лихорадки, причем болезнь разивалась стремительно - македонский царь угас за несколько дней. Современные ученые предполагают, что речь может идти либо о лихорадке Западного Нила (известной широкой публике по сериалу "Доктор Хаус"), либо о малярии.
Впрочем, есть и альтернативные версии, о которых опять же говорит Арриан. Известно, что первые симптомы болезни Александр почувствоал сразу после пирушки, устроенной другом царя Медием. На этой вечеринке ему могли подлить в вино яд. Это мог сделать царский виночерпий Иоллай - либо из личной мести, либо по приказу наместника Македонии Антипатра, не питавшего добрых чувств к Александру. Причем существует легенда, что яд из Македонии в Вавилон был доставлен в копыте мула.
Есть еще одна любопытная легенда. Обступив умирающего царя, приближенные Александра спросили, кому он передает царство. Александр ответил:
- Наилучшему.
