Молода неаполітанська вдова Діана перебуває в сум’ятті: її серцем заволодів секретар Теодоро. Намагаючись розібратися в почуття, графиня де Бельфлор зызнається собі, що якби цей розумний, красивий чоловік був від народження знатним, то вона дозволила б йому наблизитися до себе. Ситуація ускладнюється тим, що Теодоро симпатизує служниці Марселі: справа явно йде до весілля. Спроби впоратися з любов’ю Діані не вдаються: від імені неіснуючої римської подруги вона пише листа-зізнання Теодоро оцінити послання і переписати його «своєю рукою». Молода людина здогадується про справжні причини, що стоять за листом, але в той же час усвідомлює, що між ним і графинею – прірва. Дістається і Марселі: знемагаючи від ревнощів, Діана наказує замкнути служницю на кілька днів у своїй опочивальні.
Для Теодоро наступають важкі дні: графиня то дає йому надію, то жорстко відштовхує. Його відносини з Марсель руйнуються, і дівчина в помсту намагається наблизити до себе слугу Фабьо. У якийсь момент Теодоро не витримує і вихлюпує на господиню все накопичені емоції, дорікаючи її в тому, що графиня поводиться, як собака на сіні. Розмова на підвищених тонах закінчується ляпасами, якими Діана «нагороджує» свого секретаря гає за цією сценою граф Федеріко – один з шанувальників графині – він розуміє, що за спалахом Діаніниної люті стоїть пристрасть.
Граф Федеріко і маркіз Рікардо, давно і марно намагаються розтопити крижане серце молодої вдови, вирішують, що фаворита Діани потрібно прибрати з дороги. Вибравши на роль «головоріза» слугу Трістана, вони пропонують йому триста ескудо за вбивство Теодоро. Трістан з готовністю бере завдаток і негайно повідомляє товаришеві про підступний задум поклонників графині. Теодоро вирішує покинути палац Діани; прийшовши до пані, він дозволу виїхати в Іспанію. Графиня, сподіваючись, що розставання до й позбутися від серцевих мук, визнає його намір розсудливим. Але прощання затягується: Діана то Теодоро піти, то знову повертає.
Тим часом Трістан приступає до реалізації плану, який, за його задумом, повинен з’єднати графиню і секретаря. Він прямує до палацу старого графа Лудовіко. Двадцять років тому граф відправив на Мальту єдиного сина на ім’я Теодоро; хлопчик потрапив в полон до маврів, і з тих пір старий нічого про нього не чув. Представившись Лудовико грецьким купцем, Трістан повідомляє, що його син, який пережив багато пригод, знаходиться в будинку графині де Бельфлор. Лудовико негайно відправляється до палацу Діани. Побачивши Теодоро, він впізнає в ньому себе в юнацькі роки і оголошує спадкоємцем усіх своїх володінь. Секретар збентежений і розгублений; залишившись наодинці з Діаною, він зізнається, що історію з знайденим сином придумав Трістан. Однак для графині це вже не має значення: вона радіє тому, що між ними більше немає станових бар’єрів, і повідомляє всім оточуючим, що відтепер Теодоро – граф і її чоловік.
В центре стихотворения находится образ капельки. Поэтому лирика- пейзажная.
Стихотворение В. Д. Берестова спокойное,
наводящее на размышление о жизни. Автор глубоко осмысливает мир: изумительно с детской радостью и взрослой мудростью. Каждая росинка, пылинка-всё ему дорого, он любит их. Дает возможность читателю полюбоваться описанной картиной.
Цветом передается настроение автора. А оно светлое, радостное, приподнятое, торжественное, одухотворенное.Это передается синим цветом. Так как вроде бы все в природе увядает, а капелька маленькая живет, блестит, переливается и вселяет жизнь в других.
Это стихотворение вызвало у меня настроение:
Светлое; радостное;
Теплое;
Немного грустное;
Задумчивое;
Спокойное.
