Андрій Кокотюха «Чорна рука»
У детективній повісті «Чорна рука» Андрія Кокотюхи картковий будинок надійно склеєний, і, на перший погляд, все виглядає непогано. Однак щойно берешся перевірити справжність фокусу, розумієш, що тут, наче у фальшивому шаховому автоматі, хтось сидить. Проявляється це насамперед у заграваннях автора з ймовірним читачем, і можна було б пробачити загравання вдале, доречне, однак герої немов існують десять років тому. Невже хлопці ще ходять у комп’ютерні клуби, враховуючи повсюдність онлайн-стрілялок? Читають комікс-журнали, враховуючи їх вартість у паперовому вигляді і доступність в мережі безкоштовних? Невже вони справді обговорюють з товаришами своїх сміливих предків – козаків або аристократів?
Сюжет твору простий і дає змогу нанизувати на основний каркас події, наче пригоди у романі-подорожі, де герої нескінченно довго прямують до кінцевої мети. І та мета, нарешті, вже не така й важлива та цікава, як небезпека, що чатує на персонажів по дорозі. Небезпека у даному випадку – підступна Чорна Рука, шантажист, який звідкись чимало знає про учнів Першої зразкової гімназії і за свої знання вимагає викуп. Головний герой Юрко Туряниця вирішує віддати гроші Чорній Руці, і це стає спусковим гачком для зав’язки класичного підліткового детективу – із вбивством у закинутому будинку, тендітною дівчиною, яка страждає від суворої бонни, детективом на пенсії, бульдогом, що замінює Юркові Ватсона та безліччю інших жанрових топосів і штампів.
