Почему Пётр Гринёв не согласился присягать Пугачёву​

Відповідь:

Викуп  Шевченка з кріпацтва

4 травня 1838 року в Царському Селі відбулася лотерея поміж членами царської родини та за ними вельможами. Розіграли портрет вихователя спадкоємця російського престолу Василя Жуковського. На виручені гроші викупили із кріпацтва 24-річного художника і поета Тараса Шевченка.

Син кріпаків із села Моринці, Тарас почав малювати ще 8-річним. Вчився малярству у місцевих дяків і малярів. 14-річного сироту Шевченка зробили дворовим слугою поміщика у вільшанському маєтку на Київщині. Його пан - Павло Енгельгардт віддав хлопця в науку на чотири роки до петербурзького живо-писця Василя Ширяєва. Вдень артіль Ширяєва виконує різні живописно-декоративні замовлення, а вночі Шевченко ходить до Літнього саду малювати статуї. Тоді вперше пише вірші. Улітку 1836 року його помітив художник Іван Сошенко. Українець за походженням захоплюється талантом кріпака і вирішує до йому. Знайомить Тараса із земляками - письменником Євгеном Гребінкою, художником Аполлоном Мокрицьким, професором Василем Григоровичем. Професор обіймає високу посаду в Петербурзькій Академії мистецтв. Вмовляє Тараса подати малюнки до Товариства заохочення художників. Їх високо оцінюють, але кріпаки не можуть навчатися у вищих навчальних закладах.

Талановитого маляра у майстерні Сошенка помічає Карл Брюллов - нащадок знаменитих французьких емігрантів. Вважається найкращим і найбільш високооплачуваним художником того часу. Брюллов звертає увагу на "некріпацьке" обличчя хлопця, хвалить рисунки та вірші і пропонує стати учнем.

Шевченкові друзі міркують, як визволити Шевченка з кріпацтва. Брюллов так переймається долею кріпака, що їде до полковника Павла Енгельгардта. Просить відпустити на волю обдарованого "холопа". Енгельгардт називає ціну викупу за Тараса - 2500 рублів. Це вп'ятеро перевищує ціну кваліфікованого кріпака. На той час ця сума еквівалентна 45 кілограмам чистого срібла.

Щоб зібрати таку велику суму друзі поет Василь Жуковський, що був вихователем наслідника престо-лу цісаревича Олександра, просить Брюллова написати з нього портрет, з метою розіграти його в приватній лотереї. Друзі вирішують провести лотерею серед членів царської родини. Лотерейні квитки по 300–400 рублів купили імператриця, царівни, спадкоємець престолу — майбутній імператор Олександр Миколайович, сама графиня Баранова та інші вельможі.  

4 травня після обіду, танців і розмов портрет Жуковського розіграли. Виграш дістався цариці Олександрі Федорівні. Від царської сім'ї одержали 1000 рублів. Цих грошей було недостатньо для викупу Шевченка. Брюллов, Жуковський, Венеціанов та Юлія Баранова започаткували збір коштів у складчину. Гроші пожертвували десятеро друзів Шевченка. Суму зібрали і передали Енгельгардту. Відпускну Шевченку вручає Василь Жуковський через три дні після лотереї. Із майстерні Брюллова 24-річний Тарас виходить вільним. Поет присвячує Жуковському поему "Катерина", Євгену Гребінці - баладу "Перебендя", Василю Григоровичу - "Гайдамаки". Через місяць Шевченко стає учнем Петербурзької академії мистецтв.

Пояснення:

«Иван — крестьянский сын и чудо-юдо» — одна из моих самых любимых сказок, и Иван — герой, достойный подражания. Ему не занимать смелости. Самый младший в семье, он без тени страха идет биться с невиданным чудищем, которое разоряло его родную землю, предавая людей лютой смерти. 
Когда добры молодцы приехали на калиновый мост, чтобы встретить чудо-юдо, два старших брата просто-напросто завали­лись спать и «ухом не повели», в то время как Иван две ночи под­ряд бился с многоголовыми чудищами и побеждал их. Но главная битва была еще впереди. Когда Иван пошел в дозор в третью ночь, из реки выехало самое старшее и самое страшное чудо-юдо: «Все двенадцать голов свистят, все двенадцать голов огнем-пламенем дышат». Свои срубленные во время битвы головы чудище прижи­гало огненным пальцем, и прирастали они обратно, будто с плеч и не падали. 

По плечи вогнал чудо-юдо в землю Ивана, снова оставшегося без нерадивых братьев. Но смекалка и боевая доблесть не подвели крестьянского сына, он «приловчился и отсек чуду-юду огненный палец», а после этого «давай рубить ему головы». И жены чудо-юдовы, и ужасная змеиха-мать не ушли от расплаты за свои черные дела. Не их ни хитрость, ни коварство. «С тех пор все чуда-юда да змеи в том краю повывелись — без страху люди жить стали». 

Читая сказку, я понимаю, что чудо-юдо — это воплощение зла, но понимаю также, что есть еще зло, не менее страшное. Это та­кие отрицательные черты характера, как леность, безответствен­ность, глупость, неосторожность, которые ярко проявились в об­разе старших братьев. Думаю, что эта битва впредь будет хорошей наукой и им, и нам.