Духовна краса – вічна і незмінна. Як незмінна і краса людських стосунків, описаних в новелах О’Генрі.
Абсолютна більшість людей на світі народжується, щоб жити, працювати в якійсь області знань, продовжити рід – і піти за обрій.
Тільки ті, що залишають після себе значний слід у музиці, поезії, прозі, малюванні – тільки ті залишаються жити вічно серед людей.
Їх небагато, але і не мало. Їх імена звучать музикою в наших серцях. Вони відкривають нам нові горизонти, заставляють задуматися над минулим, сучасним і майбутнім, обдумати смисл буття на землі.
Інколи великий твір (прозовий або поетичний) залишає в душі нашій великий слід. Але є твори невеликі за змістом, які вражають, змушують думати, співпереживати з героями.
Серед авторів безсмертних новел особливе місце займають визначні майстри слова – Антон Чехов, Джек Лондон, Михайло Коцюбинський, Бред Гарт, Гі де Мопассан, Василь Стефаник, а також визначний американський письменник О’Генрі. Його новела «Останній листок» потрясла мене. Це зворушлива історія самовідданої дружби і самопожертви, яка розкриває тему відданої любові людини до людини.
Старий, некрасивий чоловік, художник – невдаха, Берман усе життя сподівався створити шедевр в мистецтві, якому не буде рівних у світі. Нажаль, тривалий час йому не вдавалось матеріалізувати свою мрію через відсутність особливої миті просвітлення душі, вчинку, що змусив суттєво переосмислити життєві цінності.
Свою повагу, дружню любов до молоденької дуже хворої дівчини Джонсі він виявив по – своєму. Дівчина, дивлячись за вікно на листя плюща, чекала, поки впаде з гілки останній листок: тоді вона помре. Але справжній митець змінив хід подій, він створив шедевр душею і серцем – магічний останній листок ціною в життя.
