Сравнительный анализ со сказкой серебряное копытце и любой волшебной народной сказкой.

Из действующей армии сообщают: «Близ села Ельня разгорелся упорный бой. Фашисты построили перед домами укрепления, замаскировали их и долго отстреливались. А когда наша часть перешла в наступление, фашисты выгнали из села всех женщин и детей и расположили их перед своими окопами…»

Это сделали солдаты гитлеровской армии, о мужестве и благородстве которой распинается фашистское радио. Гнилостным, омерзительным запахом разложения разит от такого «благородства». И невольно думаешь: если уцелеют гитлеровские солдаты, совершившие под Ельней этот позорный поступок, как не стыдно будет им потом смотреть в глаза своим матерям, женам и сестрам?

Видно, основательно поработала нацистская пропаганда, вытравив из души гитлеровского солдата всякие человеческие чувства, превратив живых людей в автоматы, совершающие бесчеловечные и дикие дела!

Не знаю, как на языке Геббельса будет называться то, что произошло под Ельней, — военной сметкой ли, проявлением ли немецкой находчивости, — но на языках всех цивилизованных народов мира такой поступок, бесчестящий солдата, всегда назывался и будет называться гнусностью. И все, кто узнает об этом очередном проявлении фашистской гнусности, испытают чувство жгучего стыда за немецкий народ и омерзение и ненависть к тем, кто на войне, позабыв стыд, прячется за спины безоружных мирных жителей.

Народы Советского Союза и Красная Армия ведут счет злодеяниям немецких фашистов. И ответ будет один: большой кровью заплатят они за пролитую кровь наших людей и кровью же будут расплачиваться за собственное бесчестье.

Объяснение:

Максим Яценко, дядька Петруся Попельського, головного героя повісті Володимира Короленка "Сліпий музикант" - вельми важливий персонаж, хоча і не є головним героєм. Саме завдяки участі дядька в вихованні Петра хлопець став таким, яким став - знаменитим музикантом і впевненною у собі людиною.
Характер у дядька максима був, можна сказати, бойовий. Ще молодим він брав участь у боях в складі загону під керівництвом Гарібальді. Під час сутечки з австрійцями був поранений, втратив ногу. Повернувшись додому, Максим вирішує зайнятися вихованням Петруся. Він докладає неабияких зусиль, щоб переконати Ганну Михайлівну, мати Петруся, в тому, що хлопцю шкодить її надмірна опіка. Коли Петро підростає, до дядька приїздять його друг з синами, і Петро грає перед гостями на фортепіано. Потім дядька ініціює візит до усадьби Ставрученків, а також у монастир, де Петрусь спілкується зі звонарями, та до чудотворної ікони. Тобто дядько намагається показати юнаку, що навколо усадьби вирує бурхливе життя, і не треба замикатися в усадьбі, де живеш. 
Цей урок Петро добре засвоїв. Потім, мандруючи зі сліпцями, він пізнав життя у всіх його проявах і повернувся іншою людиною. І, коли Петро стає знаменитим піаністом, серед глядачав у залі - його дядька Максим, який захоплюється грою племінника та відчуває задоволення, що його життя пройшло не марно.