Грицько — поет
(виписати з тексту
цитати про це)​

 Для Гамлета, життя якого була гармонійною в сім'ї люблячих батьків, серед вірних університетських друзів, усе перевернулося разом зі смертю батька і подіями, які відбулися після цього.Привид батька закликає Гамлета до помсти. Світ відкрився перед ним у всьому своєму трагізмі, перетворивши безтурботного юнака в страждаючого філософа. Душа юного принца в сумнівах. Тепер він болісно сприймає те, що кругом звучать слова, які насправді прикривають брехня. Всюди амбіції, марнославство, бажання не бути, а здаватися. Лише Гамлету брехня чуже.Гамлет перестає вірити кому-небудь. Рідний дядько виявився вбивцею батька, а мати вийшла заміж за вбивцю, недавні друзі Розенкранц і Гільденстерн виявилися зрадниками. Навіть чиста наївна Офелія стає мимовільним зброєю в руках свого батька Полонія, зброєю, спрямованим проти Гамлета. У цій ситуації він не знає, кому може довіритися. Гамлет - один проти світу зла. Навколо майже всі звикли кривити душею, лицемірити, брехати, «здаватися», прикриватися словами. Гамлет хоче розірвати цю брехливу оболонку слів, дізнатися, що за нею.
Оточення сприймає його як дивного, незрозумілого і навіть небезпечного для себе - "нормальних" людей, які звикли жити в брехні. Так народжується версія про божевілля принца. Гамлет підтримує таке твердження, адже його божевілля - це можливість говорити правду.Насправді Гамлет розумний, широко освічений. Його натура глибока, тонка, артистична, а мову дотепний і парадоксальна: "І замкніть мене хоча і в горіхову шкаралупки, я і там буду вважати себе володарем безмежності". Гамлет - філософ, який прагне зрозуміти сутність речей.Про себе він говорить: "Сам я людина досить таки порядна, а то можу себе пред'явити звинувачення в стількох гріхах, що і навіщо тільки мене мати народила?! Я вельми гордий, мстивий, самолюбний. У мене в розпорядженні більше гріхів, ніж думок, щоб їх обдумати, мрій, щоб їх втілити, часу, щоб їх здійснити. Всі ми пройдисвіти несусвітні "."Бути чи не бути" - знаменитий гамлетівське питання
Світ людей жахливий.
І саме життя сплетена з фальші,
брехні, жорстокості.
Що ж робити?
Померти - заснути, не більше.
І знати, що скінчиться
Серцева біль і тисяча турбот ...
Померти
Заснути.
Може, і бачити сновидіння? "

Стихотворение «Вечер», написанное Буниным в 1909 году, относится к жанру пейзажно-философской лирики. В нём поэт рассуждает о счастье в окружении классической деревенской природы.Развитие темы происходит линейно. Форма стихотворения представляет собой сонет из двух катренов и двух терцетов.В первой строфе автор устанавливает проблему и намечает предполагаемые пути её решения, во второй – тема получает своё развитие, а проблема – объяснение, в третьей – делается окончательный вывод о том, что же делает человека счастливым.В начале произведения лирический герой представляет счастье в рамках его общечеловеческого восприятия – как воспоминание, как мечту о счастье, а не реальное ощущение. И тут же взгляд автора уходит в открытое окно, где он видит горизонталь осеннего сада и вертикаль бездонного неба с сияющим белым облаком. Осознание красоты окружающей природы приводит лирического героя к мысли о том, что люди слишком мало видят и знают, «а счастье только знающим дано». Влетевшая в открытое окно птица отвлекает внимание поэта от книг. Он замечает, что день клонится к вечеру, а от белого облака уже давно не осталось и следа. Пустое небо и доносящиеся издалека звуки молотилки через зрительные и звуковые ощущения входят в душу лирического героя, наполняя её счастьем. Вывод оказывается простым: счастье – это понимание красоты окружающего мира, счастье – это восприятие и принятие естественной составляющей жизни внутри себя.