Як склалася доля кожної з дочок Тев'є, його дружини, самого Тев'є наприкінці твору? (твір "Тев'є - молочар")​

Объяснение:

Остап і Андрій, сини Тараса Бульби, після закінчення київської бурси повернулися додому. Їхній батько був "із числа тих корінних, старих полковників: весь був він створений для військової тривоги і відрізнявся грубою прямотою свого характеру". Він заздалегідь тішив себе думкою, як прибуде зі своїми синами на Запорізьку Січ, представить їх усім старим, загартованим боями товаришам, подивиться на їхні перші ратні подвиги. Спочатку Тарас Бульба хотів відправити Остапа й Андрія на Січ одних, але "побачивши їхню свіжість, рослість, могутню тілесну красу, загорівся воїнський дух його, і він наступного ж дня вирішив їхати з ними сам, хоча необхідністю для цього була тільки уперта воля". Вранці, попрощавшись зі старенькою матір'ю, козаки рушили в путь.

ІІ

Вершники їхали мовчки. Старий Тарас думав про давнє: "перед ним проходили його минулі роки, за якими завжди плаче козак, бажаючи усе життя залишатися молодим". Він думав про те, кого зустріне в Січі з колишніх товаришів.

Думки його синів були зайняті іншим. Старший, Остап, майже ніколи не думав ні про щось, "окрім війни та привільного пияцтва". У бурсі його вважали одним із найліпших товаришів, проте вчився він неохоче і чотири рази закопував свій буквар у землю, доки батько не поклявся, що Остап не побачить Запоріжжя довіку, якщо не навчиться всім наукам. Зараз Остап "був душевно розчулений сльозами бідної матері"; тільки це його бентежило і примушувало замислено опустити голову.

Менший брат його, Андрій, "мав почуття дещо жвавіші і якось більш розвинуті... Він також кипів жагою подвигу, але разом із нею душа його була доступна також іншим почуттям. Потреба кохання спалахнула в ньому жваво, щойно він проминув вісімнадцяте літо. Жінки частіше стали поставати в гарячих його мріях; він... бачив її щохвилини, свіжу, чорнооку, ніжну". Андрій старанно приховував свої почуття від товаришів, бо вважалося сороміцьким для козака думати про жінку і про любов, не покуштувавши битви. Одного разу, блукаючи вулицею, де жили малоросійські та польські дворяни, він "побачив красуню, якої ще не бачив зроду: чорнооку і білу, мов сніг, освітлений вранішньою зорею. Дівчина стояла біля вікна". Це була дочка ковенського воєводи, що тимчасово приїхав до Києва. Андрій бачив прекрасну полячку ще декілька разів, та незабаром вона поїхала. Саме про неї думав Андрій, понуривши голову і опустивши очі.

Я проснулся,было очень темно и сыро. Сначало я испугался,но потом я почувствовал что кто-то рядом,оказалось,что это был мой брат. Мы решили выбраться оттуда,мы долго блуждали в темноте и наконец увидели впереди лучи света,мы ринулись туда не раздумывая. Когда мы вышли,оказалось,что мы были в пещере,а вышли на необычной красоты остров. Всюду летали красивые бабочки,а под пальмой сидели енот и тигр,играли в карты. Я был очень удивлён,но это был не предел. Мы дальше и увидели единорогов, белку пьющую лимонад, жирафа,который фотографирует обезьяну и пингвина. Странно,не правда ли? Мы долго с братом не могли поверить происходящему,думали,что сошли с ума. К нам подлетел единорог и начал распрашивать: "откуда мы,зачем приехали,что за существа такие?". Мы у него тоже не мало спросить. Итак,мы находимся на острове Зверополис,о людях здесь ничего даже не слышали,все животные живут в мире и согласии.
Мы тут побыли около месяца,подружились с многими животными,но вскоре нам захотелось домой,но к сожалению мы не знали как вернуться. Мы испробовали все,что могли: и летали,и на машине,и на поезде,даже на ракете,но как бы мы не старались,все равно оказывались в Зверополисе. Мне стало очень грустно и расплкалась,тогда мы решили,что нужно попросить единорога,ведь он волшебное животное, мы долго его уговаривали, после чего он согласился. Мы закрыли глаза,единорог нам напутсвующие слова...
Через секунду мы очутились в непонятном месте,здесь было невыносимо жарко,спустя несколько минут мы поняли,что мы на Марсе. Мы решили пройтись и найти луноход,когда мы его нашли,мы как безумцы стали прыгать вокруг него и радоваться,спустя несколько земных часов за нами прилетела ракета и мы благополучно отправились на Землю.
На этом моменте я проснулась,было очень жалко,но мне очень понравилось в этих чудесных мирах.

как-то так,добавь прилагательных или еще что то от себя,млжет и выйдет на 2 листа :D